Діти рано ставали дорослими. Поруч із дитячими розвагами впевнено крокувало справжнє життя, насичене працею і турботами. П'ятирічне дівча колесало меншого братика. Хлопчик був завзятим очередником, його могли віддати в науку до майстра. Трохи пізніше хлоп'я подалося на заробітки. Зароблені гроші, зрозуміло, йшли на користь сім’ї, Та ось, юнак голив бороду залишаючи вуса, як ознаку козацтва. Батько мав право зазначити: "Син - мій, та розум в нього свій". З цього віку хлопець вважався парубком. На парубоцькі громади накладалися обов’язки: до старим і немічним, впорядкуваня самотніх могил, прикрашання храму перед святами. Парубоцтво - певний рубіж у житті юнака. “Не той козак, що на коні, а той, що під конем” - говорили запорожці. Вони мали на увазі, що тільки в біді випробовуєцться характер молодого воїна. Юнак не міг стати січовиком, не подолавши човном Дніпровські пороги. Невмілого й вередливого відправляли додому.
Объяснение:
- Привіт, братику.
- Привіт, сестричко.
- А що ти робиш?
- Я граю в іграшки .
- Які іграшки у тебе є?
- Ведмедик, поросятко, зайченя і дуже багато інших.
- Яка іграшка тобі подобається найбільше?
- Зайченя.
- Давай я с тобою пограю, якто ти не проти.
- Давай , я буду тільки радий!