ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів - такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.
Білочка невеличке звірятко, яке живе у лісах та парках.
В неї руденька пухнаста шубка.Вона навесні стає майже сірою, бо білка линяє. На вушках, що постійно стирчать угору, кисточки. Пухнастий хвостик, що допомагає у стрибанні, піднятий догори. Оченята кориченеві та блискучі.
Це дике звірятко спритно перебирається деревами аж до верхівок та прудко стрибає, керуючи хвостиком, мов кермом.
Коли постукати горіхом по горіху, то білочка здаля почує і прискаче, щоб взяти їх. Іноді навіть з рук людини. Коли їсть, то тримає їжу передніми лапками.
Гарне та доброзичливе звірятко - білочка. За нею цікаво гати.