Як і кожна людина, я дуже люблю свії день народження. У цеї день я можу спати стількі скількі зхочу, а це дуже велика рідкість у моєму житті. Коли я прокидаюсь мене вітають батьки, дарують подарунки, бажають щоб у моєму житті все було добре. Матуся ще з вечора спекла торт, він настоявся і став дуже смачним. На торті написано моє ім'я та слово: " З Днем Народження", завжди є свічки, якіх з кожним роком стає все більше. Я набраши в легені більш повітря, загадую бажання та задмухаю свічки. Потім торт ділять на всіх, мені завжди більших кусочок. Під вечір приїздять гості, загалом це мої хресні, вони дарують гроші, торт та ще багато чого. Дзвонить бабуся, бажає щоб я добре вчилаля, допомагала батькам та здобула кращу освіту. Саме головне це те, що приїздить моя сестра, я бачу її дуже рідко, але від цього не перестаю її любити. Також я дуже рада, коли приїздить мії старший брат, я теж его дуже люблю. Саме головне - це не подарунки, головне увага та щоб усі рідні були зі мною.
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.