Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу
Объяснение:
Рука, писати - рукопис
сіно, косити - сінокос
чорний, слива - чорнослив
білий, сніг - білосніжний
сірий, очi - сіроокий
чорний, брови - чорнобровий
русявий, коси - русявокосий
Рукопис - текст, написаний автором від руки.
Коло церкви невеличка школа: вона виходить вікнами на сінокос.
Йдуть парубки й дівчата через сінокіс до річки.
Мати приготувала напій з чорносливу, кураги, вишні.
Тільки потеплішало і білосніжний підсніжник виринувз під землі.
А мій брат гарний, сіроокий хлопець.
Мої милі чорнобривці, щирі, добрі українці, зичу щастя вам, любові, чорнобривці чорноброві.
А у дівчини, русявокосої гарна статура.