це чиста правда. Людина ніколи не задумується над тим, що в неї є, а завжди прагне отримати щось більше. З однієї сторони, це правильно. Адже прагнення до чогось кращого удосконалює нас, робить сильнішими духом, додоє мудрості та досвіду. Але дуже часто, за цим самим прагненням, ми не помічаємо того, що навколо нас, того, що ми вже маємо. І, на жаль, найчастіше це і втрачаємо.
Так, нам необхідно самовдосконалюватися, набиратися досвіду, долати різні перешкоди та вирішувати складі проблеми на своєму життєвому щляху. Але, разом з тим, ми не повинні забувати про те, що в нас вже є. Ми повинні оберігати це, і намагатися досягти чогось більшого. Це дуже важко, адже часто у своєму житті ми мусимо робити вибір проти чогось і на користь іншого. Недаремно кажуть: "Что имеем - не храним, а потерявши - плачем" (не змогла знайти український відповідник вислову).
Яби ми змогли б об"єднатися в одну родину, то , вважаю, всі наші проблеми стали би не такими вже й складними. Керівники піклувались би про своїх підлеглих. Лікарі боролись би за життя кожного хворого. Нужденність зникла би, не було б безхатніх та сиріт.
Чи може спати спокійно хтось у родині, коли слабий та немічний плаче? Й втомлений чи зайнятий будеш, та вирушиш на до Чи зможеш істи, коли поряд стоїть голодна людина? Так, було б гарно, яби українці стали однією родиною. Але поки це неможливо, треба кожному робити те, що він розуміє й може. Треба об"єднуватися всім , хто вже небайдужий.
