Коли ти навчаєшся в школі, то дуже часто думаєш про свою майбутню професію. Підлітки часто не можуть вирішити, чим вони хочуть займатися. Їхні пріоритети ще зовсім не розставлені. Але я чітко обрав напрямок, у якому хочу рухатися.
Я часто спілкуюся зі своїми однолітками на тему професії, якою вони хочуть оволодіти. Також я завжди запитую, що саме змусило їх зробити вибір саме на користь того чи іншого фаху. Хтось відповідає, що хоче заробити багато грошей. Інші говорять, що бачать себе в майбутньому відомими та впливовими. Таким людям байдуже, чи буде приносити їхня діяльність користь оточуючим чи їхній державі в цілому. Для них важливішими є власні інтереси та амбіції. Навіть якщо їхня робота буде йти в розріз із нагальними потребами українського суспільства, такі особи краще поїдуть за кордон, ніж відмовляться від своїх цілей.
На жаль, дуже мало людей турбуються про те, яку користь може принести їхня робота Україні. Саме тому ми маємо так багато керівників, яким немає ким керувати. У нас є безліч економістів, але сама економіка знаходиться в занепаді, а люди, які б могли вивести її із цього стану, відсутні. Я часто над цим замислювався, тому зробив вибір своєї майбутньої професії, враховуючи інтереси власного суспільства. Так я вирішив стати вчителем, як моя мама. Для мене важливо, чи зможу я зробити кращим життя окремих особистостей. Адже саме з благополуччя окремої людини починається і загальнодержавне благо. Я хочу робити українців розумнішими, давати дітям нові знання, виховувати в них людину. Адже саме школа багато в чому формує особистість. Тому важливо не просто стати вчителем, а дійсно знайти шлях до серця кожного.
Коли я розповідаю комусь про свої плани, то з мене часто глузують. Мовляв, заробітна плата вчителя не така вже й висока, а сучасні діти не схильні цінувати знання та шкільну освіту в цілому. Навіть найкращі друзі радять мені обрати більш престижну професію, яка має краще перспективи та приносить більше грошей. На їхню думку, дбати треба про себе, нехтуючи тим, що буде корисним і для інших. Але я не можу з ними погодитися.
Отже, діяльність людини має сприяти розвитку її держави. А саме професія окреслює коло людської діяльності. Тому важливо обирати корисні професії, які зможуть щось дати суспільству. Помиляються ті, хто ставить власні інтереси вище державних. Адже якщо ти дбаєш про країну, то і вона подбає про тебе. Саме тому я мав би за найбільшу нагороду потрібним бути своєму народу.
Объяснение:
спс
Монети стали платіжним засобом близько 700 року до нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню (реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а потім на них наносили карбування.
Слово «монета» - це одно з імен давньоримської богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки.
Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара. Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної форма, а карбування наносилось не дуже чітко.
Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити підробку.
Карбування монет було державною справою. Випуск кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.
У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого, яка так і називалася – «срібник».
Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію. Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють паперові або й взагалі віртуальні гроші.
Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене місце. Монети – не лише історія та мистецтво.
Якось шведський хлопчик Роланд Тієндевуу побачив у телевізорі передачу, в якій йшлося про необхідність рятувати тропічні ліси. Тоді йому було 12 років, і він сильно хвилювався, що коли виросте, може вже не залишитися нічого для рятування. Тому він разом з друзями організував продаж різних випічок для місцевих мешканців. За зароблені гроші школярі придбали 4 гектари лісу для тропічного заповідника в Коста-Ріці, що знаходиться в Південній Америці. Пізніше було створено товариство "Дитячий тропічний ліс", яке об'єднало тисячі шведських школярів.