Не можна обминути увагою й Василя Стуса. Поет перейшов через найтяжчі випробування, але не схилив голови. Його мужність, нескореність і тепер, як відлуння десятиліть, стала прикладом для нас, українців. А вороги навіть після смерті Василя продовжують його боятися, демонтуючи його барельєф на будівлі університету, у якому навчався поет. Він, ніби наслідуючи Тарасове «Караюсь, мучуся — але не каюсь», зносив усі репресії, концтабори. Хоч і помер Стус у шевченківському сорокасемирічному віці, але вічною залишилися його талант, твори, бо душа славетного українця злилась воєдино з душею всього нашого народу й несе крізь століття до все нових і нових поколінь неповторне поетичне слово.
А чи можна не згадати про жіночну й мужню уродженку Полтавщини Марусю Чурай? Про неї пишуть романи, балади, п’єси, їй будують пам’ятники, без пісень цієї поетеси та співачки не можна уявити нашу літературу й сьогодні, майже через 4 століття. Ще з дитинства кожен із нас знає, чому не варто Грицеві ходити на вечорниці: «Бо на вечорницях дівки-чарівниці!» Пісенний спадок Марусі такий нетлінний, як і її талант. Історія кохання саме цієї дівчини зачаровує нас зі сторінок роману у віршах Ліни Костенко, який знайшов затишне місце в серцях українців. Життя Марусі не встелене м’якою доріжкою, під її ступнями було чимало гострого каміння, але, незважаючи ні на кров, ні на біль, вона пройшла всі перешкоди, стиснувши кулаки.
Наша історія не написана яскравими літніми барвами, її не читаємо з усмішкою на обличчі, але тут часто можна зустріти справжні таланти, які не обмежилися лише тісними рамками свого століття, а й продовжують дивувати глибиною своїх душ і тепер. Треба пам’ятати: те, що ми називаємо «сьогодні», — для когось стане історією, тому саме від нас залежить, чи й про наше покоління згадуватимуть через віки. Кожному дозволено взяти в руки пензлик, виводити ним свій слід, яким нащадки можуть захоплюватися, про який писатимуть легенди.
Це розповідь про тварину
Випадок цей трапився з моєю двоюрідною сестрою Маргаритою. Вона дуже хотіла домашнього улюбленця, але батьки відмовилися подарувати його.Стояла зима і одного вечора Марго почула дивний шурхіт біля вікна, Нібито хтось хотів потрапити до хати будинок та стукав по склу.Сестра підбігла до вікна та побачила зовні на засніженому підвіконні жовто-зеленого папужку!
Прибігли її батьки і вони почали говорити, що папуга вже замерз, що він все одно скоро помре, навіть якщо його забрати додому.
Як тільки вікно трошки відчинилось, Марго одним спритним рухом схопила папужку. Птаха відігріли, і він вижив, так у моєї двоюрідної сестри з'явився домашній улюбленець, якого вони назвали Гошею, а маленький папужка просто дивом врятувався від лютої зими!
"Чорна рада" Пантелеймона Куліша - це видатний український художній твір, який описує події, що відбулися на початку XVIII століття в Україні. Роман розповідає про долю козацького війська, яке зазнало важких випробувань під час ворожих нападів, внутрішніх розбратів та політичних ігор.
Мою оцінку подій, зображених у творі "Чорна рада", можна охарактеризувати як химерну суміш страждань і героїзму, болю й надії, безнадії й віри. Куліш вдається передати важливі історичні події та внутрішній світ героїв, їх боротьбу за волю і справедливість.
У творі простежується сильна впливова сила історичного контексту на життя людей. Відчуття безпеки, яке козаки відчували під час правління Богдана Хмельницького, зникає, і вони опиняються в колі ворожих сил та політичних інтриг. Великий персонаж української історії, Іван Мазепа, зображений у творі як протиріччя між вірністю і зрадою, що викликає амбівалентні почуття серед козацтва.
Основними подіями у творі є поразка під Полтавою та загибель козацтва. Вони стають символом зазнаних втрат та руйнування козацького ладу. Персонажі, які пройшли через ці трагічні події, демонструють глибину своєї душі, свою відданість боротьбі та віру в світле майбутнє.