Контрольний диктант.
За невеликим гаєм компанію підлітків чекала широка долина, на якій майже не росли дерева. У низині забовванів дах високої будівлі, яка ховалась за міцним кам'яним муром і нагадувала середньовічний замок. Стежинка, судячи з усього, якраз і вела до того місця, яке вони шукали.
Нараз небо почало затягуватись хмарами. Спочатку вони були невагомі та біленькі й нагадували чудернацьких звірів, що вийшли на прогулянку у літній блакиті. Вітер ганяв їх по простору, складаючи в чудернацькі пазли. Потім вони стали сірими і схожими на гігантських пацюків, що намагались проковтнути сонце. Нарешті це їм вдалося, сонця не стало видно.
Чим ближче компанія підходила до замку, тим темнішим ставало небо. Хмари почорніли. Де-не-де з'являлися і тут же щезали, поки що беззвучні, синюваті блискавки. Стало важко дихати. Здавалося, марна громада багатотонною вагою хоче розчавити все живе на Землі. У повітрі пахло дощем і тривогою, як це буває перед сильною грозою. Друзі стояли неподалік від кованої залізної брами, яка закривала вхід до замку. Ніякого замка чи засува на ній не ігалося і хлопцям хотілося скоріше потрапити до середини і знайти хоч якийсь прихисток від можливої негоди.
Батьки -це найближчі люди які можуть тільки існувати для нас у цілому світі.Вони подарували нам життя піклуються про нас оберігають.Ніхто не може нам замінити їх.Часто ми не цінуємо наших батьків їхню турботу думаємо що це їхні обовязки піклуватися про нас.Але багато дітей які ніколи не знали своїх батьків які їх покинули або померли і вони віддали б усе щоб їх побачити.А уявіть собі шо ваші батьки зникли їх просто немає.Що ви тоді відчуватимете. Ось бачите вони є для вас найціннішим у світі. Отож кожного разу коли ображаєтеся на них подумайте щоб сталося якби їх небуло.
если не сложно, сделай этот ответ лучшим, ай корону ❤
Объяснение:
За невеликим гаєм компанію підлітків чекала широка долина, на якій майже не росли дерева. У низині загомонів дах високої будівлі, яка ховалась за міцним кам'яним муром і нагадувала середньовічний замок. Стежинка, судячи з усього, якраз і вела до того місця, яке вони шукали.
Нарешті, небо почало затягуватись хмарами. Спочатку вони були невагомі та біленькі й нагадували чудернацьких звірів, що вийшли на прогулянку у літній блакиті. Вітер ганяв їх по простору, складаючи в чудернацькі пазли. Потім вони стали сірими і схожими на гігантських пацюків, що намагались проковтнути сонце.
Нарешті, це їм вдалося - сонця не стало видно.
Чим ближче компанія підходила до замку, тим темнішим ставало небо. Хмари почорніли. Де-не-де з'являлися і тут же щезали, поки що беззвучні синюваті блискавки. Стало важко дихати. Здавалося, марна громада багатотонною вагою хоче розчавити все живе на Землі. У повітрі пахло дощем і тривогою, як це буває перед сильною грозою. Друзі стояли неподалік від кованої залізної брами, яка закривала вхід до замку. Ніякого замка чи засува на ній не ігалося, і хлопцям хотілося скоріше потрапити до середини і знайти хоч якийсь прихисток від можливої негоди.