Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.
Людина народжується чистою, як білий аркуш паперу. На ньому згодом життя напише багато чудового й огидного. Але все одно ми повинні заповнювати простір на папері нашої душі, не зважаючи навіть на значні помилки. Найголовніше, що мені хочеться в собі виховати, — це відповідальність і старанність. Я вважаю, що це ті риси характеру, які допомагають людині виконувати свої обов’язки. Мені подобається допомагати своїм батькам, я радію, коли вони хвалять мене за старанність і дякують за до Також я хочу виховати в собі справедливість і чесність. Правда завжди має бути головною в будь-якій справі, а справедлива порада може завжди до А ще я хочу бути щирим , працьовитим та добрим, а також не загубити віру в людей, віру в те, що країна, в якій я живу, вирішить найскладніші свої проблеми, і людям у цій країні буде жити легко і радісно, що настане кінець війнам та хворобам, і в цьому світі запанує мир і спокій.
