У природі людина повинна бачити ніби відображення себе самої, пррода - це близьке створіння, з яким можна бути цілком відвертим, ділитися своїми почуттями, думками, сподіваннями. Між людиною і навколишнім світом споконвіків існував духовний зв"язок, духовна і матеріальна єдність. Людина завжди вважала себе дитиною природи.
Це спонукає її любити, цінити, поважати природу. Але чи завжди ми вгамовуємо свої споживацькі інстинкти, приборкуємо нестримне бажання здобути з довкілля все найкраще і в якнайбільшій кількості? Таке хижацьке ставлення до найоголовнішого в нашому житті зрештою призводить людину до самознищення.
Природа - годувальниця. Вона, як мати, з якою ми з"єднані пуповиною, дає нам все, що потрібно для життя. І не лише матеріальні блага постачає нам природа, а й виховує нашу свідомість, вона є джерелом національного характеру й менталітету людей з різних куточків земної кулі. Що інше, як не природа, стало основою для розвитку наукових знань, що ними оволоділо людство? З чого, якщо не з природи, людина черпає наснагу до творчості, хист до мистецтва? Ця єдність дає нам і відчуття духовності, спонукає до роздумів про вічність життя на Землі, про одвічну мудрість та могутність природи.
- Доброго ранку, Віко.
- Дорого, Дмитро! Що нового?
- Вчора ввечері прочитав одну кіноповість О.Довженка "Зачарована Десна" . Ти щось чула про неї?
- О, так, мені сподобався цей твір. Він з одного боку доволі кумедний, а з іншого - освітлює такі філософські теми...
- А тобі хто більше сподобався - дід Семен чи батько Сашка?
- Навіть не знаю, воно мені однаково симпатизують. Проте я не зовсім зрозуміла, чому діда порівнюють з Богом - це так дивно.
- Ну, розповідь йдеться від маленького Сашка, а діти своїх батьків або близьких вважають майже за богів. Тому таке порівняння доволі логічно.
- Знаешь, так, це має значення. Мені не дуже сподобались усі ці Біблейські мотиви, а ось спогади Сашка були такі безтурботні та дитячі.
- Так, мені вони теж сподобались. Ну добре, я вже запізнююсь. Бувай!
- До побачення!