10. Установіть відповідність Однорідні члени речення
1 однорідні присудки
2 однорідні додатки
з однорідні означення
4 однорідні обставини
1 кома при однорідних
членах речення
11. Установіть відповідність між пунктограмою та прикладом
Пунктограми
2 відсутність коми при
неоднорідних означеннях
3 двокрапка в реченні з
узагальнювальним словом
4 тире в реченні з узагаль-
нювальним словом
Приклади
А Досвідчена вчителька і словом, й увагою
зігріла хлопчика.
Б Тоненький струмок диму поволі піднявся
над сторожкою, над віттям дерев.
В З далекого краю лелеки летіли, та в
одного лелеченьки крилоньки зомліли.
Г Розбудили мене буйні, бравурні звуки
піаніно.
Д Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся,
вирвав кінець повода, дико звiвся на задні
ноги.
А підмет
Б присудок
В додаток
Г означення
Д обставина
1
2
3
4
Приклади
А Пашать нагріті сонцем спориші і жайвори
купаються в блакит
Б Тиша була наповнена всякими звуками і
дзвінкою піснею жайворонка і дзижчанням
польових мух і тихим мелодійним шелестом
стиглого жита.
В на безкрайому лазуровому небі ні
хмаринки.
Г Земля дочекалась і рясту і сонця і цвіту.
1
Д Море гори й березову косу все враз
освітило сонце.
1
2
3
4
12. З'ясуйте, яким членом речення є виділені слова в реченні (цифра позначає
наступне слово).
Гаїна (1)розповіла (2)Юркові про (3)дивну смолисту рідину сосни, (4)яка витікає (5)3-
під кори, згодом тужавіє, стає схожою на прозорі зливки (І. Цюпа).
Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство...
Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять.
— Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...»
Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...»
Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати.
Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...»
Деревце справді виявилося непоказним. Стовбур зламаний. Гілки висіли, ніби перебиті руки.
Яблуньку дідусь викопував довго. Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку.
Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «Рости на радість людям!»
...Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. І знову я згадала дідуся. Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті.
Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. А вони — безсмертні!