Я вважаю, на це питання нема однозначної відповіді.
До нестями люди можуть любити зовсім мало-на початку відносин.Потім розум стає главнішим за почуття і закохані поважають один одного,люблять, вони гарні друзі.А згодом можуть стати їх відносини звичкою.Звичкою ділитись думками, допомагати та жити довго та щасливо єдиною міцною родиною.
Існує таке поняття, як любов до себе.На скільки ти поважаєш(любиш) себе, на стільки і тебе люблять оточуючі.Тут зрозуміло, якщо любити себе дорогенького до нестями, це вже щось неадекватне.Можливо також, людина, яка любить себе до нестями або хвора психично, або найвеликий егоіст.
Щось теж неможливо любити до нестями.Хоча, існують такі люди, але мені здається вони хворі.Завжди розум головніший за почуття.Якщо з головою все гаразд.Це моя думка.
Висновок: я вважаю, до нестями та постійно неможливо любити щось або когось!Розум завжди головніший , навіть над почуттями!
Не слід розуміти під висловом «рідна земля» тільки землю як ділянку грунту чи частку суходолу. Це поняття набагато ширше та глибше.
Рідна земля відчуває кожного з нас, живить своєю силою. У давньогрецькій міфології родоначальницею всього живого вважалася богиня Землі — Гея. Чимало ритуалів різних народів світу в давні часи було присвячено богам і духам землі. Саме їм приписувалась найбільша сила і вплив на людину.
Я вважаю, що рідна земля справді чинить особливий вплив на кожного з нас. Навіть на чужині вона нагадує про себе, часто з’являючись у снах. Такі ностальгічні почуття відомі всім людям, і залежно від того, звідки вони родом, їм сняться берізки чи тополі, степи чи луки, сніги чи піски тощо, адже рідна земля в усіх своя. У багатьох народів прийнято, від’їжджаючи надовго в інший край, брати із собою жменю рідної землі, щоб вона нагадувала про батьківщину і слугувала оберегом.
Тісно пов’язані з рідною землею й наші спогади про дитинство. У когось воно пройшло в селі, хтось виріс у місті, але згадки саме про ці місця найприємніші для людини в будь-якому віці.
Зі словами «рідна земля» тісно пов’язане й поняття «батьківський дім». Тепло рідної домівки зігріває за сотні кілометрів. Чимало поетів, композиторів і художників присвятили цій темі свої твори, зокрема Б. Лепкий («Журавлі»), П. Загребельний («Роксола-на»).
Часто рідну землю називають другою матір’ю, яка також годує своїх дітей, дає їм своє тепло і турботу. Та, на жаль, не всі розуміють, що про свою другу матір також потрібно піклуватися.
Отже, рідна земля — надзвичайно містке поняття, яке потребує глибокого осмислення та свідомого ставлення.
В
,