Икта- передача государством принадлежащей государству территории и доходов с неё какому-то конкретному лицу с правом наследования. При этом возможна передача территории под полный контроль какого-то лица, либо же только получение доходов с них
Вакуф- в мусульманском праве имущество, переданное государством или отдельным лицом на религиозные или благотворительные цели. В вакуф может входить как недвижимое, так и движимое неотчуждаемое имущество, но лишь приносящее пользу и нерасходуемое. Посвящающий своё имущество в вакуф называется учредителем вакуфа.
Жагбу или Ягбу- западно-тюркский титул верховного правителя. Предположительно, титул происходит из кушанского «явуга». Титул «явуга», согласно цз. 231, ч. 2 «Си Юй» китайской династийной истории «Синь Тан шу» носили в VI—VII в. правители Тохаристана, подчинившиеся туцзюэ
Хан-тюрко-монгольский титул. Изначально ханами называли вождей племени. В государствах, образовавшихся после распада Монгольской империи, хан — титул государя, в Османской империи — титул султана. В Иране при Сефевидах хан — правитель области, а также один из титулов военно-феодальной знати.
Яланкуги- название рабов в кыпчатском ханстве
Объяснение:
вроде правильно
1. Тарас Шевченко – патріот своєї країни, геній українського народу. В своїх творах він часто згадував свою Батьківщину,постійно мріяв про її незалежність та свободу. Куди б він не їхав і де б не жив, Шевченко завжди згадував своє рідне село та рідні місця та прагнув швидше повернутися додому. Його любов до країни, туга та печаль на чужині висловлені в багатьох творах. Коли поет був в Петербурзі, у нього виникали картини рідного краю, він постійно згадував вишневі садки та українські народні пісні.
Всі свої спогади та свої почуття він відтворив у своєму невеличкому вірші “Садок вишневий коло хати”. Автор цього твору незвичайно гарно описує природу та красу свого рідного краю. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як твори допомагають його Батьківщині. Для поета Україна – це щось таке рідне та ніжне, ніби його рідна ненька, ніби мати для своїх дітей. Він був упевнений,що Україна згодом стане вільною, незалежною, а люди- кріпаки вже будуть вільними. Шевченко ненавидів панів та мріяв про те,щоб над ними настав страшний суд.
Любов та віра у світле майбутнє українського народу допомагали йому вистояти та перенести різні жахливі моменти в своєму житті. В одному зі своїх творів,а саме “І мертвим , і живим.. “ Шевченко закликає людей “не цуратися свого”, автор хоче донести свою думку про те,що добре знати щось чуже, але свого цуратися не треба:
"Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь."
Також в своєму творі “Кавказ “ автор закликає людей, боротися за свої права та за свою Батьківщину:
"Борітеся - поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!"
Минуло багато часу, але поезії Шевченка і зараз дивують та зачаровують людей,вчать синівської любові до своєї країни та любові до матері-України. На мою думку поет був віданний своїй країни, своєму народу та не уявляв свого життя без неї. Тарас Шевченко зробив багато чого для своєї країни та для нас, для наших наступних поколінь, щоб наша країна була вільною та незалежною та для того, щоб ми не були кріпаками та поневоленими людьми.
2.
Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь,-казав колись Т.Шевченко.Він любив свій край,традиції та обряди,був справжнім патріотом і при цьому завжди пізнавав щось нове.Я вважаю,що така позиція дуже правильна.Не треба цуратися свого,рідного...Треба поважати свою країну та її традиції,та при цьому вчитися та пізнавати щось нове.Ніколи не треба зневажати рідний край,тому що зневажаючи Батьківщину,ти зневажаєш насамперед себе.Проте і до чужої сторони,до чужих традицій та культури треба ставитися з повагою та цікавитись цим.Тож вчися дитино,бо вчитися треба...
Що для нас історія? Для когось - це забутий курс зі шкільної або вузівської програми, набір подій та дат, які забуваються вже на наступний день після екзамену. Для інших історія - це події з їхнього власного життя, які приємно або не дуже згадувати в години відпочинку. Однак мало хто з нас замислюється над тим, що саме події минулих віків сформували нас такими, як ми є. Питання самоідентичності, культурної унікальності та розвитку менталітету у нас, слов’ян, вивчаються набагато гірше, ніж ті самі процеси в англосаксів, італійців чи німців. Причин цьому безліч. Однак факт сумний. Ми, як етнос, погано знаємо свою історію і ще менше вчимося на її помилках.
Особливо шкода такого забутого періоду славної нашої загальнослов’янської історії, як доба Київської Русі. Ця могутня держава сотні років процвітала між Білим та Чорним морями, сотні її міст були розкидані від Балтики до Уралу. Унікальна високорозвинена культура нашої прабатьківщини вражала іноземців. Лише один приклад - у Західній Європі десятого-одинадцятого сторіччя навіть монархи були неписьменними, а в нас, як свідчать археологічні знахідки, навіть селяни та ремісники добре знали грамоту і вели між собою жваве листування. Погодьтеся, цим можна та потрібно пишатися. Великі київські князі навіть у кошмарному сні собі не могли уявити, що їм запропонують приєднатися до якоїсь спілки західних варварських королівств. Київська Русь була великою економічною державою Європи. Наші товари були бажаними на ринках всієї Європи, а військова система давньоруської держави була взірцем для армій держав сусідів.
Відновленням історичної пам’яті про ті славетні часи вже досить давно займається благодійна організація “Слов’янський фонд”, якою керує відомий громадський діяч Володимир Янченко. Стараннями фонду в тридцяти чотирьох кілометрах