Моє бачення ідеалу взаємин у сім'ї Ніхто не стане заперечувати, що добрі взаємини у родині - це дуже важливо. Адже людина - не просто біологічна, але й соціальна істота, тобто живе не сама по собі, а постійно взаємодіє з іншими людьми. Здатність до такої взаємодії закладається, безумовно, у сім'ї - саме взаємини у сім'ї найбільше впливають на те, як людина буде спілкуватися з людьми.
Я вважаю, що ідеальними можна назвати такі взаємини у сім'ї, коли всі члени цієї сім'ї люблять та поважають один одного, допомагають один одному. На мій погляд, ключем до таких взаємин є взаєморозуміння. Тобто мама і тато, наприклад, розуміють мотиви вчинків своїх дітей, і навпаки. До того ж, в ідеальній сім'ї всі члени сім'ї признають, що кожен має право на свою думку, навіть якщо це мала дитина. В ідеальній сім'ї ніхто нікого не принижує і не сварить, а якщо виникає непорозуміння, то всі виказують своє бачення ситуації і приходять до компромісу. В ідеальній сім'ї діти завжди сприймаються як люди зі своїми вподобаннями та думками. Так, дітям не вистачає знань та життєвого досвіду, але це не означає, що іх не треба слухати взагалі. В ідеальній сім'ї дітям завжди пояснюють, чому саме щось робити не можна або, навпаки, треба.
На жаль, цілком ідеальних сімей не існує, бо всі ми - живі люди. У кожної людини є свої недоліки, крім того, кожен може час від часу перебувати у поганому настрої. Тому важливо також уміти вибачати своїх близьких і признавати свої помилки, якщо ти їх припустився, бо всяке в житті може трапитися.
Здавна трудівники ділилися на майстрів та ремісників. Справжніх майстрів, тих, хто творив у своїй уяві, а потім втілював це у конкретній справі, менше. Проте необхідні й ремісники - сумлінні виконавці задумів інших. Думаю, що людиною творчої праці може бути не лише учений-книжник, дослідник якихось складник питань, а будь-яка людина, в якої є іскра Божого дару, талант, здатність до мислення, уяви, фантазії, мрії і її втілення. Такий, на мою думку, майстер Яким Погребняк. Він не міг погодитися одразу на зведення храму за якимось зразком (як скрізь!), він повинен був уявити собі, побудувати цю споруду в думках, «побачити її», «відчути» і тільки тоді приступати до роботи. В результаті тяжких душевних мук прийшло до майстра натхнення, він побачив «свій» храм - «веселий, сонячний храм із соснових дощок» з мідними, а може, й «золотими дзвонами». Стати Майстром, людиною-творцем нелегко. Тут потрібні і талант, і натхнення, і величезна праця над собою. Не в кожного вистачає сили для цього. Але хто все-таки наважується досягти слави Майстра, той має велику винагороду - душевну радість, задоволення, гордість і, головне, пошану від людей, їхню вдячність. А що може бути кращим у житті!
