Кожна людина любить і цінує свій дім і свою сім’ю. Адже будинок вважається власної фортецею, де можна сховатися від будь-яких життєвих негараздів, а люди, які в ньому живуть, які завжди зрозуміють і підтримають у важку хвилину — це і є сім’я. І роль її для кожного з нас величезна. Адже з родиною пов’язані всі перші відчуття і уявлення людини, коли він тільки починає усвідомлювати навколишній світ. А згодом саме в сім’ї формуються такі людські поняття як любов і турбота. Недарма сім’ю називають осередком суспільства, малою батьківщиною. У ній формується людська особистість, відбувається виховання індивідуума. Тому зазвичай від того, яка у людини була сім’я, залежить і те, яким він став. Для мене моя сім’я — це найважливіше в житті.
Сім’я для кожного — це ті самі улюблені й рідні люди, які були з ним з самого дитинства. І головна роль у створенні сімейного вогнища належить, звичайно, матері. Жінка може бути блискучим фахівцем у галузі, однак, найголовніша її роль у суспільстві, те, з чим не зможе впоратися жоден чоловік — це створення сім’ї. Жінка з давніх часів була берегинею домашнього вогнища. На неї покладалася вся робота по дому. Крім того, вона повинна була створити таку домашню обстановку, щоб інші члени сім’ї відчували тепло і затишок будинку, відчували себе родиною — єдиним цілим. Це дуже важка і відповідальна робота, але жінка завжди справлялася з нею. Зараз зовсім інші часи. Жінка зайнята на роботі, а для дому залишається все менше часу. Однак вона і зараз, як і багато років тому, береже будинок, створює, підтримує і зміцнює сім’ю. Мама — найближча мені людина. Я вважаю, що глава нашої сім’ї — це, все-таки, мама.
Звичайно, щоб сім’я була хорошою і дружної, одних сил матері недостатньо. Всі члени сім’ї повинні прикладати зусилля для створення сімейного клімату. Адже сім’я — це, насамперед, колектив.
Сімейні традиції дуже важливі для того, щоб кожна людина в сім’ї відчував себе її членом, мав з іншими родичами щось спільне. І, звичайно, в кожній сім’ї існують свої дати, які пам’ятні всім, свої сімейні свята. Наша сім’я з нетерпінням чекає їх настання, тому що вони приносять усім нам радість. Але не тільки цим гарні сімейні традиції. Проводячи вечір з батьками, діти теж відчувають себе повноцінними членами родини, і це нас дуже об’єднує.
Важливо, щоб в будь-якій сім’ї була довіра і взаєморозуміння, любов і турбота одне про одного. Сім’я тим і хороша, що тут людина завжди залишається собою, і ні за яких обставин його НЕ розлюблять, завжди зрозуміють і підтримають. Сім’я — це найважливіша опора для будь-якої людини, яка повинна залишатися з ним завжди.
1.Потім, коли ешелон даленів, гуркочучи тихіше й тихіше, барак знову зупинявся і стояв, як і раніш, і під вікнами в нього знову цвірінчали горобці. 2.Климко цілу ніч проблукав тоді на станції, вслухаючись у далекі злякані гудки паровозів, але так і не почув серед них знайомого.3.Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце.4. Климко на всяк випадок глибше врився в своє кубло, а солдат незграбно сплигнув з хури, озирнувся на сонце, червоно блиснувши окулярами, і рушив до скирти. 5. Але, ступивши кілька кроків, вернувся назад і прихопив карабін.
Дієприслівникові звороти виділені.
Велика це біда – бездумність вчинку.
Бездумність… Це слово є синонімом легковажності, нерозсудливості, необачності, зрештою, просто несерйозності. За моїми власними такі якості людини досить-таки часто призводять до справжнього лиха.
Буває, що від бездумності дорослих страждають малі діти. Якщо батько напідпитку бавиться з малюком, підкидаючи його аж до стелі, то він може важко травмувати дитину. Якщо мати відпустила дитину саму на вулицю, то з нею може трапитися навіть непоправне. На моє переконання, будь-яка доросла людина повинна відповідати за свої вчинки.
На користь моєї думки можу навести аргументи з художньої літератури.
В романі Олеся Гончара «Тронка» є епізод, коли молоді люди Віталік і Тоня відправляються на берег моря. Далеко у морі вони бачать напівзруйнований корабель і вирішують по туди на маленькому суденці. Вилізши на палубу цього військового крейсера, вони побачили, що їхній човник відплив у відкрите море, бо хлопець не потрудився надійно його прив»язати. Дістатися до берега вони не могли. Довелося заночувати на палубі. Віталий уявляє, як мати буде плакати. “Вони сидять, мов останні діти землі, мов сироти людства”. У них не було майже ніякої надії на порятунок. Молоді люди могли загинути від голоду, спеки та спраги, якби чудом їх не врятували.
Повертаючись до думки про відповідальність за свої необдумані вчинки, хочу згадати п»єсу Олекси Коломійця «Дикий Ангел». У ній син головного героя на ім»я Петро нерозважливо поставив підпис під проектом майбутньої будівлі, яка була абсолютно недоречною на цьому місці. Але совість не дозволила йому піти на цей вчинок. Зрештою, він вчинив благородно – написав заяву про звільнення з високої посади.
Згадаймо Нору з однойменного твору Г.Ібсена. Головна героїня теж робить бездумний вчинок: вона підробила на векселі підпис свого померлого батька. Вона прагнула таким чином врятувати свою сім»ю, але це призвело до її розпаду.
На завершення свого роздуму можу зазначити, що у житті всьому є місце – і жартам, і сміху, і легковажності… Але людина мусить контролювати свої вчинки, частіше замислюватися над тим, щоб не схибити у важливій ситуації, бо це може призвести до великої біди.