Ти, скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти Держись, Хома, іде зима! Стримуй себе у всьому, а найбільше — у словах Якщо б ти ти б залишився мудрим
Прощай, світе, прощай, земле, Неприязний краю, Мої муки, мої люті В хмарі заховаю.- звертання (поема "Сон")
А ти, моя Україно, Безталанна вдово, Я до тебе літатиму З хмари на розмову. - звертання (поема "Сон")
Дивлюся: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками. - однорідні члени (поема "Сон")
І все-то те, вся країна Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою. -однорідні члени (поема "Сон")
Ні, вже, мабуть, Я не заховаюсь І на небі!.. - вставне слово (поема "Сон")
Та й сон же, сон, напричуд дивний, Мені приснився — Найтверезіший би упився, Скупий жидюга дав би гривню, Щоб позирнуть на ті дива. Та чорта з два! - вставна конструкція (поема "Сон")
Здається, ще тільки недавно зріли абрикоси, а день був розпечений і млосний від сонця, аж ось непомітно підкралася осінь. Вересень. Який він ще схожий на літо! Ще так само, чи майже так само світить і гріє сонце, ще повно зелені в лісах і на луках, свіжих овочів на столі, яблуневих пахощів у садах. Та ось ти помічаєш, що день, який нещодавно був нескінченно довгим, став помітно меншим, а вечоріє так швидко, що не можеш збагнути: «Як це так, тільки що був день, а вже ніч». А ночі! Хіба такими були літні ночі? Вони були приємними, як тепле молоко. А тепер кожна ніч холодніша за минулу. Але найголовніше в осені – це запах, ні з чим не зрівняний запах осені. Так пахне прохолода помножена на аромат чорнобривців із ледь помітним вкрапленням запаху сухого листя. Його ще дуже мало, цього листя, і тому його запах ще не дуже чіткий, але з кожним днем він ставатиме виразнішим, аж поки не заглушить своєю димною терпкістю інші аромати осені.
