Настала Зима.У районному парку діти катаються на санчатах.На замерзлому озерці утворився каток,де дівчатка та хлопчики катаються на ковзанах.Юрко тільки но з'їхав з гори.Снігу насипало багатенько,тому для дітей це величезна втіха.Он Маруся та Василина ліплять сніговика.До них підійшов Максимко.Він також хоче до зробити сніговичка.Хлопці ще зазделегіть наробили сніжок,і почали жбурляти в дівчат,які не залишилися в остороні,і підключилися до веселої гри.
Жив собі прислівник на землі.Та нне знав що йому робити.Зустрів він якось лисицю.Та питає вона його. ---Як ти живеш люб'язний? ---Гарно живу!А ти як? ---А я погано!Піду улітку в поле качечку спіймать,а вона спорхне та у небо.І я голодна знову залишаюсь,-відповідає сумно лисиця. ---А я куди не піду,хоч в поле,хоч вгору,до лісу,мене всюди зустрічають усі з радістю. Тому, що без мене ніхто не знав би,як ім гарно живется.де вони знаходяться ,куди вони ходять,звідки приходять та коли треба їм щось робити,-ось так і промовив прислівник.Та пішов далі по світу мандрувати.
Неначе густим молоком облиті фруктові дерева. Ось виструнчилися у весняному святковому вбранні вишні, сливи, черешні, груші. І очей від них не одведеш! Тягне до них, підійдеш, милуєшся і не намилуєшся. Очі радіють, душа радіє.Радість і для невтомних трудівниць — бджіл. Снують вони по квітах, перелазять моторно з однієї квітки на другу, щоб швидше набрати меду. А набравши, одна, друга зриваються з квітів, — і ніби золоті шнурочки простяглися в повітрі, мчать бджілки до своїх хаток-вуликів. Швидко треба скласти солодкий прозорий мед у стільники і повернутись за новою маленькою порцією меду.Адже це перший весняний щедрий взяток. Поспішати треба!Здається, тихо гудуть розквітлі дерева, коли бджоли, джмелі, якісь мушки кружляють над деревами. Навіть метелики пурхають між квітами.А на землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки і сила-силенна вже справжніх весняних квітів.Недаром же цей місяць зветься — квітень.І все на світі ожива,радіє все,бо це весна...
