Я допомагаю своїм батькам . Мамі можу допомагати вітирати меблі від пилу , мити посуд, навіть деколи готувати їжу , . Татові можу подавати інструменти . робити шпаківню . А моя робота , яку призначили мені батьки це доглядати за собакою , мити її , годувати , вигулювати , причесувати . Я завжди допомагаю батькам . І вгазалі мені це подобається .
- Привіт, Оксано! - Привіт, Альонко! Як ся маєш? - Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе? - Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились? - Я навчаю свого двоюрідного брата української мови! - Та не може бути! Ти ще сама маленька! - Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали! - А твій брат зовсім не знає української мови? - Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки, переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову! - Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською? - Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша! - І яким чином ти навчаєш Сашка української мови? - Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен мені скласти речення з цими словами. - А ти пробувала давати йому читати українські тексти? - Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова! - Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати. - Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до - Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти? - Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас. - Ну, тоді до зустрічі! - До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!
Коли з'явився Тишка в нашому дворі, вам ніхто не скаже. Інші собаки якось швидко зникали, а він був старожилом нашого двору. Одного разу йому дала притулок самотня бабуся. Тишка всюди її супроводжував. Коли бабуся померла, пес першим сповістив про це мешканців під'їзду. Він так жалібно скиглив у квартирі, що сусіди затурбувалися. Після смерті господарки Тишка назавжди переселився в двір. В одному з під'їздів йому влаштували нічліг: послали шматочок ковдри, поставили миску з водою, а їжі йому вистачало.
