М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
razumova22
razumova22
23.06.2021 16:00 •  Українська мова

Написати лист яві та павлуші! "теодор із васюкивки"іть! будьласка

👇
Ответ:
«Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!»
4,8(17 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
ваниль2003
ваниль2003
23.06.2021

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.

4,8(5 оценок)
Ответ:
artikrv
artikrv
23.06.2021

Заходила ніч.  Кудись ховаються останні шуми й гуки  літньої

днини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним  зажевріла вечірня зоря.  А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним  огнем.  

Ринуло з неба  море  світла. Над  степом промайнув незрячий сон.  Ніч зайшла.  Маленькою хмаринкою темніє над  яром у степу  хуторець.  Синіють  хатки. У яр потяглися тіні.  Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої  пашні,  тягнуться ниви з блискучою стернею.  На нивах темніють снопи, стелються  покоси і стоять  клапті недокошеної пшениці.

А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.

Розкошами, красою віє над степом…

У яру тихо й сумно. Світить  місяць. Розтягнулися  довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти  місяця  тіні. Запирскало щось…  Воли. За волами виринула  волохата постать.  На голові в неї  якесь ганчір’я, довга свита ,  на ногах великі  чоботи, а в руках

— батіг. З купи ганчірок визирає  дівоче личко з   великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура  й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається.  Затремтіло зразу  повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ.  Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова

пісні:

Яром, яром, пшениченька ланом,

Горою овес.

Не по правді, молодий козаче,

Зо мною живеш…

Слова  оддалися голосною луною.  Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь  далеко завмирали останні одголоси пісні.

Верби стоять непорушно. Крізь їх віти  визирають  зорі.  Дівчина звела  очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь.  Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову  зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила  очі.  І ввижається, що  вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії  килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак  молодий. Він у  пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з  золотимиі підковами, срібними стременами.  Сидить козак на коні  перед нею, а вона стоїть  перед ним засмучена та  стиха докоряє йому, що не  по правді він з нею  живе…  Тужить, розливається  голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу  оповідання  про дівчину та зрадливого козака.

4,6(57 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ