Літо-моя улюблена пора року! їж морозиво, скількі влізе,купайся,грайся.та найголовніше-ти не ходиш до школи.якщо чесно,то я не дуже люблю школу,а точніше зовсім не люблю.там трохи нудно.а літом дуже,дуже весело!торік я їздила на море.там мені дуже спободалося.теплі вечори,море,багато солодкого та море веселощив! я там знайшла собі багато друзів.потім я поїхала до бабусі у село.там я зустрила свою давню подругу Тетянку.ми з нею весело проводили час.я до бабусі по господарству.але я не тільки трудилася.я дуже любила купатися у річці.там я й навчилася плавати.літо-моя улюблена пора,та її я не проміняю ні на що!
Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, ученим-літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, видавцем, громадським діячем.
Творчість і громадська діяльність П. Куліша — неоднозначна, суперечлива. "Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій, окрім цінного, було багато схибленого, багато суперечностей..." — так відгукнувся про нього І. Франко в "Нарисі історії української літератури до 1890 року".
Внесок П. Куліша в українську культуру та літературу вагомий і безперечний. Літературна творчість Куліша була різноманітною і за своєю тематикою й жанрами. Та, як слушно зазначав І. Пільчук, "найзначнішою в літературній спадщині Куліша є проза". Ще молодим в історичному нарисі "Книга о ділах народу українського і славного Війська козацького" (1843 р.)
П. Куліш висловив жаль з приводу занепаду нашого національного життя, втрати історичної пам'яті, що вже само по собі є трагедією. У 1846 р. Куліш публікує "Повість про український нарід". У цьому творі читаємо: "Україна могла б стати самостійною, коли б не зрада української шляхти і не московськії політика". У 1863 р. у львівській газеті "Слово" надрукований лист Куліша "Голос з України". "Москва, — писав автор, — горне під себе не тільки всю Русь, а й усю Слов'янщину... Москалі забули, що ті їх академії, якими вони так пишаються, заснували київські академіки. У Москві світло знань засвітили ми". Друга теза цього "листа" — єдність українських земель: ''Україна єдина — заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові та у Бескидах голос чути. Застогне Галицька Русь, а понад Дніпром у людей серце болить".
Від П. Куліша вимагали зректися національних патріотичних переконань. Письменник категорично відмовився і відповів на це чотирма творами: поемою "Іродова морока", поезією "Три брати", публіцистичними статтями "Герценів дзвін" та "Гадки про святкування осьмих роковин Шевченкової смерті". То була відповідь, гідна великого сина великого народу. "Два потужні деспоти — лях і москаль — роздерли Україну навпіл. Це лукава політика, це наруга над правом. Скільки крові вицідив москаль з України!" Цей же мотив містить вірш "Три брати".
Новим спалахом протесту проти російського шовінізму були вірші збірки "Хуторна поезія". Уже перший з них — "Історичне оповідання" — є протестом проти варварського московського насильства над Україною. А у вірші "На незабудь року 1847" цареві Миколі І дано таку убивчу характеристику:
Свободи ворог, ворог жизні,
Ти був великий душогубець,
Катюга розуму і мраколюбець.
