Объяснение:
МОЯ ВУЛИЦЯ. У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене – це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм “виріс” молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,- завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид – неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом.
Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови.
Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів – це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю.
Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися “Універсами”. Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе “Лотта” стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи.
В оточенні житлових будинків – моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени.
Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. Із вікна мого будинку добре ться увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.
— Мабуть, я заблукав, — подумав Сергійко, опинившись перший раз у місті Прикметника.
-Ні!
Раптом Сергійко оглянувся і побачив перед собою маленькі дівчинку.
-Я - Ася, головний чарівник у цьому місті. Я вмію читати думки і я можу тобі до Бачиш ту браму? Підійди до неї і скажи 10 прикметників до слова море, і брама відчиниться. Зрозумів?
-Угу,- відповів хлопчина,- Дякую тобі, Ася.
- Нема за що, -відповіла дівчина і побігла в своїх чаклунський справах.
Сергійко підійшов до брами і почав називати прикметники:
- Море, воно… синє, глибоке, тихе, спокійне, бурхливе, бездонне, безкрайнє, величезне, солоне, тепле…
Раптом, брама відчинилася.
- Проходь, Сергійку, бачу, ти добре зрозумів, що таке прикметник.
- Дякую тобі!, - відповів Сергійко і швиденько побіг додому.
Спочатку він відкриває кришку вулика і відкладає її набік. Потім дідусь бере по черзі рамки і струшує з них бджіл. Ті рамки він відносить, а потім очищає від печатки. Вже очищені рамки він кладе у медогонку і починає її крутити. після цього процесу рамки знову закладаються у вулик, щоб бджоли могли знову приносити мід.