І,мабуть,над усе до загину треба віри людині в людину. Світ отой напівзабутий,здається,нині зітканим з туману. А мені,будь ласка,бубликів в’язку. Я мислю - отже існую. У калині,кажуть,живе материнська любов і мудрість. Буває,часом сліпну від краси.
ІІ. Перепишіть текст, розставляючи пропущені розділові знаки.
Рости,моя пташко,мій маковий цвіте,розвивайся,поки твоє серце не розбите . Пусти мене,мій батеньку,на гори,де ряст весняний золотом жаріє. Спи,дитятко,сном міцним. Ой,не ходи,Грицю, та на вечорниці. Васильки у полі.васильки у полі,і у тебе, мила,васильки з-під вій. Де ти бродиш,моя доле?
Василь і Ксеня пішли в ліс по ягоди. І хоч їм здавалося, що вони трошки походили, але незчулися, як почало вечоріти. Тільки тоді діти побачили, що вже блукають у незнайомому місці. Дітям усюди ввижалися якісь страхітливі істоти. Звідусіль лунали незнайомі звуки. Десь углибині лісу пугикав пугач.
- Васильку, що нам робити? - запитала перелякана Ксеня.
- Не бійся, Ксеню, я тебе захищу, - як справжній чоловік, відповів Василь.
Василь назбирав хмизу і розпалив багаття. Вони трохи зігрілися і заспокоїлися. І лише тоді хлопчик згадав, що в нього є мобільний телефон. Він хутко зателефонував батькам. За годину діти почули гавкіт свого собаки Рекса. Він допоміг
батькам знайти блукачів. Радості батьків і дітей не було меж. Брат із сестрою пообіцяли ніколи не ходити до лісу самі.
