Указывают на предметы; отвечают на вопросы имён существительных (кто? что?); изменяются по падежам; связываются с другими словами в предложении, как имена существительные; 1. Личные местоимения: я, ты, мы, вы, он (она, оно, они) – указывают на лица, которые участвуют в речи:
это местоимения-существительные; постоянным морфологическим признаком для всех личных местоимений является лицо (я, мы – 1-е л.; ты, вы – 2-е л.; он (она, оно, они) – 3-е л.); постоянным морфологическим признаком личных местоимений 1-го и 2-го л. является число (я, ты – единственное число; мы, вы – множественное число); все личные местоимения изменяются по падежам, при этом изменяется не только окончание, но и всё слово (я – меня, ты – тебя, он – его); местоимение 3-го лица он изменяется по числам и родам (в единственном числе) – он, она, оно, они.
Напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. І, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.
отвечают на вопросы имён существительных (кто? что?);
изменяются по падежам;
связываются с другими словами в предложении, как имена существительные;
1. Личные местоимения: я, ты, мы, вы, он (она, оно, они) – указывают на лица, которые участвуют в речи:
это местоимения-существительные;
постоянным морфологическим признаком для всех личных местоимений является лицо (я, мы – 1-е л.; ты, вы – 2-е л.; он (она, оно, они) – 3-е л.);
постоянным морфологическим признаком личных местоимений 1-го и 2-го л. является число (я, ты – единственное число; мы, вы – множественное число);
все личные местоимения изменяются по падежам, при этом изменяется не только окончание, но и всё слово (я – меня, ты – тебя, он – его);
местоимение 3-го лица он изменяется по числам и родам (в единственном числе) – он, она, оно, они.