На мою думку осень- найгарніша пора року. Саме у цей прекрасний час усе навкруги одягається у яскраве, жовто-червоне вбрання та милує нас неймовірною красою. Особисто для мене прогулянка по осінньому лісу- це завжди свято! Мені здається, що восени усе ніби оживає і надихає людей на краще. Не знаю как закончить, щас подумаю)
1:коли в українські степи приходила рання весна, по селах починали лаштуватися в далеку дорогу чумаки. Проводжали їх урочисто, всім селом. Співали пісень, виголошували напуття, а сивий статичний у громаді чоловік благословляв їх. Отаман востаннє оглядав своїх побратимів. Зібралися тут найсміливіші, найдужчі, найвитриваліші. Всі вони справді можуть покластися один на одного в найбільшій небезпеці
Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
