Початок літа – це період, коли ожила природа пахне і цвіте на повну силу і у багатьох городян, та й у сільських мешканців теж, виникає непереборне бажання зібратися компанією друзів або родичів, з шашличками та іншими атрибутами чудового відпочинку, і «посидіти »на природі, відчути себе з нею єдиним цілим. Це добре і не засуджується, але: до того часу, поки ви нікому не заважаєте. Відпочиваючим в гаю друзям, треба пам’ятати про чітку відповідь на питання, що звучить в заголовку статті: чому не можна шуміти в лісі.Проблема навіть не в тому, що ще з дитинства мами, тата, вихователі, вчителі намагалися виростити з нас цивілізованих людей, які не втрачають самовладання в будь-яких ситуаціях (навіть на пікніку!), Справа в тому, що раптовим гамором ми можемо принести шкоду тим , хто проживає в зеленій частіше, а не приїхав туди відпочивати.
До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.
