Моя Україна - співуча рідна земля її не можливо не кохати. Я щаслив, що народився і живу на такій чудовій мальовничій землі. Це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається. Мій рідний край овіяний вітрами історії, оспіваний піснями, прославлений легендами.
У лісі йде дощ. Усі птахи: горобці та сороки, дятли та ворони - заховалися у густих кронах дерев. Однак ще чути їх голоси. Хтось із них виглядає із своєї домівки і жде поки вигляне сонечко або закінчиться холодний весняний дощ. Щоб потім можна було заспівати свою чарівну пісню. Мурашки позакривали свої входи і чекають поки хмари закінчать сердитися та втечуть ген за обрій. А дерева стоять мов стіна і насолоджуються зливою, яка приносить їм довгождану воду. Я сиджу біля вікна і милуюся цією картиною. Давно ми всі ждали дощ, аби він полив сухі поля та дав життя усьому живому. Ніколя я так не чекав цього чуда.
Україну ми любимо за те, що вона наша домівка. Україну ми повинни любити завжди: в щасливі дні і в години нещасть.Рідна держава потребує нашого розуму і великої праці.