Question

Твір на дему: душа болить за рідну україну

Answer 1

Душа болить за рідну Україну. Козацькими шляхами
Козацтво, оспіване в піснях і думах, збережене в легендах, наснажувало не одне покоління романтичними уявленнями про незвичайну мужність, рішучість, сміливість; плекало в душах юнаків певний ідеал, до якого слід прагнути. Часто вживаючи слова «козацька слава», «козацький дух», ми особливо не замислюємося над глибинним змістом цих слів, а варто це робити, бо тоді вони стають більш вагомими й значущими. Історію козацтва слід вивчати не за кілька годин, не за кілька уроків, бо воно було настільки складним і цікавим, з ознаками державності формуванням, що йому слід приділити більш пильну увагу. Враховуючи нинішній стан речей у нашій державі і в нашому суспільстві, про козацький дух треба говорити частіше, співвідносячи його з історичною епохою, але водночас і з тим, як слід ставитися до рідної землі, до своєї країни.
А що є власне козацький дух? Ніде ви не знайдете визначення, яке чітко окреслювало б це поняття. Кожне покоління вкладало в нього свій смисл, своє розуміння, та неодмінним залишалося одне: це щось високе й святе заради блага цілого краю, цілого народу. Тож можемо стверджувати, що поняття — козацький дух — належить до моральних категорій, до тих загальнолюдських цінностей, які плекає та зберігає народ, бо спираються ці цінності на любов до рідного краю, самопожертву заради Батьківщини, честь воїна, самовідданість побратимству, пошану до батьків. Я перерахував чесноти козацькі, яких вони навчалися спершу в козацьких школах, а потім підтверджували своїм життям. Чи ж не такими були ті, хто в роки Вітчизняної війни йшов боронити рідну землю, аби діти й онуки мали майбутнє у вільній країні? Чи ж не такими виявилися пожежники, які кинулися гасити пожежу на Чорнобильській АЕС?
Так, я вважаю, що козацький дух живий і нині, незважаючи на те, що зараз мовиться багато слів, за якими не відчувається ні відповідальності, ні, тим паче, честі. Щось подібне було в усі епохи, та час невблаганно розставляє все на свої місця, а поняття честі, гідності, самовідданості лишаються неоціненними скарбами народу, які береже він, як зіницю ока.

Answer 2

На мою думку,однією з головних проблем сучасної України є те,що дуже багато політичних діячів і людей від яких залежить доля нашої держави зосереджені не на головних проблемах,а весь час розпилюють свою увагу на іноді безглузді дрібниці. Вони витрачають час,який можна було б спрямувати на вирішення нагальних проблем,на якісь свої особисті суперечки. Ці люди проводять години в запеклих боях за свої інтереси і зовсім як це не прикро не згадують про Україну. Іноді замислюєшся чому саме так? А відповідь лежить на поверхні і чекає на те щоб хтось звернув на неї увагу і скористався. Але,на жаль, ніхто й не намагається шукати. Адже, чому по-вашому в нашій країні навіть прості громадяни переймаються будь-чим, але недолею держави? Напевно, тому що, рівень соціального життя населення настільки низький, що людині просто ніколи думати про державу . На життєвому шляху сучасної людини виникає безліч проблем і всі вони змушують її щодня ставати перед іноді тяжким,але вимушеним вибором. А що вже казати про націю в цілому, якщо майже кожен громадянин України стоїть на роздоріжжі. А потім наші політики з усіх телеекранів і газет щосили журять українців за те, що ті полишають Україну і їдуть за кордон у пошуках кращої долі. Звісно їм матеріально забезпеченим важко зрозуміти бідолашних громадян, як кажуть: '' Ситий голодному-не товариш ''. Але ви ж – політики,цвіт нації, світлі голови України - неньки, де ж ваші хоча б якісь спроби підняти вашу матір з колін? Серце стискається, коли розумієш, що до цієї привілейованої верстви населення ніколи не достукаєшся. Прикро й те, що протягом багатьох років споконвічні проблеми України не вирішуються, а лише примножуються. Т.Г.Шевченко в своїх віршах закликав українців до боротьби за незалежність і свободу України, отримавши цю незалежність, яку наші прадіди і діди виборювали ціною неймовірних зусиль, ми руйнуємо вже вільну, але таку «не свою» країну. Адже як можна назвати своєю, коли вона залежить від сусідніх держав і не може самостійно від них існувати. Зараз наша держава схожа на маленьку дитину, яку покинули власні батьки і яка не може самостійно жити, їй потрібен хтось хто б піклувався про неї і став її янголом-охоронцем. Та де ж знайти таку людину щоб змогла покласти на вівтар пожертви своє життя і витратити його на виховання цієї дитини? На жаль, нікому не потрібні байстрюки. Звісно неприємно і якось самій образливо писати слово «байстрюк», та краще гірка правда ніж, солодка брехня! І сама собі думаєш невже так погано, що аж БАЙСТРЮК?! А воно дійсно так: трішки грубо,неотесано,з крихтою образи і гіркоти вмитої сльозами, але байстрюк. А потім сидиш і думаєш невже ж нічого не можна зробити? А що тут зробиш? Чим зарадиш? Та знаєте, коли хоча б половині всіх українців так боліло за рідну Батьківщину, то життя б покращало! Не все ж так гірко і сумно. Адже в нас є дуже багато талановитої молоді за якою наше майбутнє, в нас є одна з наймилозвучніших мов у світі, в нас така чудова земля з безкраїми лісами і синіми озерами, в нас є добрі і щирі люди-ми є найчудовіша нація в світі! Тому,любі українці, незважаймо, на все те, що віками стояло і стоїть у нас на шляху, на тих нездар політиків, що опустили нас на коліна. Треба пам’ятати головне: якщо ми будемо єдні – наша Україна буде квітнути, а з нею й ми, тому єднаймося і робімо все для нашої нації, для наших дітей, для нашої землі, бо ми, як ніхто заслужили на це щастя!