Вчора пройшли змагання з футболу серед школярів. В переліку не вистачало лише одного виду спорту - хокею. Майже нікого не можна було долучити до цього танцю. Трішки українського гопака потрібно було для підняття бойового духу. Головними атрибутами казака були: шабля та оселедець. Не існувало ще такого танцю, який би проінував багато віків, окрім вальсу. Ніхто не зрозумів, що було зображено на цьому малюнку. Тільки тоді, коли він позбувля гіпсу, він знову почувався повноцінною людиною. У наборі не вистачало лише синього олівця. Одним помахом пензля народився новий шедевр.
У гончарні У майстерні було вогко й незатишно, як у будь-якій старій гончарні. Під низькою стелею висів тьмяний олійний ліхтар. Він шипів і потріскував. Було б зовсім темно, коли б навпроти широких дверей не палало горно, що в ньому гончарі випалюють посуд. По стінах майстерні метушилися відблиски. У їхній грі все видавалось химерним. На полицях стояли готові до випалювання миски, горнята, гладишки й глечики. Вони були підсушені, але ще сирі. Горно палало малим вогнем, щоб зараз посуд не попсувати. Тільки годин через вісім гончар мав запалити вогонь великий з дров соснових, липових чи осикових. - Ви все не знаєте спочинку, - здивувався козак.- Хіба глечики потрібні для війни? - Ми тут не глечики затіяли. Гончар узяв чималий кавалок глини, кинув на верхняк станка, закрутив круг. Під його руками почала виникати кубушка з вузьким горлечком і товстими стінками. - Коли оцю макітру набити порохом і залізяччям, а у ці дірочки вставити запалені гноти та скинути з вежі на голови ворогам… Козак уважно роздивлявся череп’яну бомбу.
