Посміхнись — твоя посмішка чарівна. Не лінись — в житті це не потрібно. Відпочинь — без відпочинку не можна. Помрій, і уяви — ти дорослий. Не сумуй — життя прекрасне. А сплати вчасно податки — воно стане ще прекраснішим. Моя мама деякий час була підприємцем, зараз працює в державній установі. Я в неї запитала про податкову систему, яка існує в нашій державі. Вона багато мені розповідала про те, як витрачаються податки. Вони збільшують, в першу чергу,фінансові ресурси держави. А все це піде на покращення освіти, медицини, для розквіту мого міста, держави. Я зробила висновки, що для підприємця чи будь-якого платника податків дуже важливо, щоб було зрозуміло, куди витрачають їх кошти, і як це впливає на життя конкретної людини. А також я уявила, яким повинен бути податковий інспектор. З яким має справу платник податків. На мою думку, податковий інспектор ніколи не повинен виявляти негативні емоції, категорично не заперечувати аргументи відвідувачів. Тільки позитивні емоції спричиняють позитивному сприйняттю проблем платників податків. Вважаю, що в характері інспектора слід виділяти силу і врівноваженість . Сила — це показник працездатності, яку податковий інспектор повинен мати на протязі робочого дня. У кожного інспектора повинна бути велика впевненість в собі, у важливості своєї праці. Він повинен бути відданим своєму закладу, державній справі, бути консультантом та слідкувати за своєчасною сплатою податків. Податковий інспектор силою свого психологічного емоційного впливу, врівноваженістю і, звичайно, законністю впливає на платника. Але законність понад усе. Кожен податківець повинен працювати для людини. Платник податків має пам’ятати, що слід не ховати прибутки, з совістю дружити, бо всі ми прагнемо добра та порядку. Сплачені податки — це «крила» в майбутнє, а щоб «крила» росли, податківець і платник повинні дружно жити і працювати. Я вчуся в школі, але твердо вірю, що в майбутньому сплачуватиму податки, а, можливо, і буду податківцем. Податки завжди сплачуй вчасно! Будь чесним, адже це прекрасно! Ніколи честь не забувай! Ніколи з совістю не грай! Державу рідну збагати — Податки вчасно заплати!
Лист самому собі 45-річному Доброго тобі дня, дорослий "я"! Шкода, що я можу написати тобі, тобто самому собі, листа, але не зможу отримати відповіді. Мені дуже цікаво, чи вдалося мені через стільки років досягти того, чого я хочу досягти зараз. Наприклад, я хочу стати ветеринаром. Чи стану я ним або, може, зміню свою думку і стану кимось іншим? А ще б хотілося б знати, яка в мене буде дружина і чи будуть у мене діти. Звісно, через багато років я про це дізнаюся й сам. Але цікаво-то мені зараз. Сподіваюся, що тобі все вдалося і ти задоволений життям. Сподіваюся, що ти здоровий, щасливий і успішний, і батькі теж. Бажаю тобі залишатися таким ще довго-довго, років до ста. З найкращими побажаннями,(ім'я)
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
