ответ:
на мою думку «екологія мови» –це наука про середовище мови і процеси, які відбуваються в ній, про взаємодію розмовної і літературної української мови. як відомо, наша мова – одна з «спадкоємців» старослов’янської, «церковнослов’янської», яку нині вживають тільки при проведенні православних богослужінь. з плином часу процеси, що змінили старослов’янську мову на українську, стали менш помітними, і простежуються тільки фахівцями в області мови. мова жива, поки в ній відбуваються мовні процеси, вона розвивається, спрощується, багато явищ в ній розчиняються, і вона живе! якщо мова не розвивається, вона вмирає, виходить з ужитку, як, наприклад, латинь, і далі на ній можуть говорити тільки маленькі групи людей, використовуючи її як мову профессіоналізмів в своїй сфері.
объяснение:
рідна мова – це велике надбання для кожної людини.
говорячи мовою предків, ми віддаємо гідну шану нашим славним праді-козакам. мова дає змогу зберегти національні традиції, українську мелодійну пісню. рідна мова – це перше наше слово, мамина колискова. з нею тісно пов’язане пізнання навколишнього світу. ми спілкуємося, виражаємо свої думки, мріємо, вивчаємо минуле, залишаємо слід для майбутнього. мова ідентифікує нас як народ у великому світі.
тому треба не забувати рідну мову. вивчати та збагачувати своє мовлення у великій українській родині.
на руском язьке:
родной язык - это большое приобретение для каждого человека.
говоря языком предков, мы отдаем достойную дань уважения нашим славным -казакам. язык позволяет сохранить национальные традиции, украинский мелодичную песню. родной язык - это первое наше слово, мамина колыбельная. с ней тесно связано познания окружающего мира. мы общаемся, выражаем свои мысли, мечтаем, изучаем прошлое, оставляем следует для будущего. язык идентифицирует нас как народ в большом мире.
поэтому надо не забывать родной язык. изучать и обогащать свою речь в большой украинской семье.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається гати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе.