Я дуже люблю ліс. Коли я потрапляю туди, то ніби опиняюсь в чарівному царстві, дивному і загадковому світі, де все живе за іншими законами. Навіть плин часу тут інший. Чарівниця-осінь розфарбовує гілки червоними, багряними та золотими мазками. Щедрою рукою розкидає вона яскраві кетяги горобини та калини по освітлених холодним сонцем лісових галявинах. Я дивлюсь навкруги і з замилуванням бачу на гіллі тоненький сріблястий візерунок павутиння, який поблискує діамантовими краплинами вранішньої роси. Тендітні травинки тремтять від подиху вітерця, марно сподіваючись зігрітися в останніх променях оманливого осіннього сонця. Коротке бабине літо — відгомін літнього тепла. В цей час природа ніби завмирає, сподіваючись затриматись на межі буття і небуття. Та кришталево-прозоре синє небо — перший провісник наближення зимового снігу. Всі звуки стають глибшими і більш гучними в цій байдужій блакиті.
Це було давно... Ще не встиг я переступити поріг школи, як я побачив своїх майбутніх однокласників, вчителів та врешті-решт мою класну кімнату. Та на перше вересня, коли зібралися всі мої майбутні товариші, я дуже налякався, адже було не дуже звично до такої обстановки. Я був дуже розгублений і ледь не розплакався. Згодом я і мої однокласники зі вчителькою зайшли до класу. І мені довелося сидіти на останній парті з біловолосим Тарасиком. Потім вчителька почала роздавати книжки. Виявилось не вистачило однієї книжки. І я був змішений її ділити з біловолосим Тарасиком. Невдовзі ми з ним подружилися. Ось така історія вийшла!
