ТАРАС ШЕВЧЕНКО - СИН УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.
Тарас Шевченко - син українського народу.
Він став символом волі, справедливості та витривалості для кожного громадянина України, символом українського національного руху та відродження. Саме його творчість знайшла відгук у серцях людей з кожної верстви українського суспільства, пробудила національну свідомість і гідність. З нагоди відзначення дня народження великого українського поета, Кобзаря українського народу Т.Г. Шевченка, у закладах освіти Переяслав-Хмельницького було проведено ряд виховних заходів, а саме:
– Усний журнал «Тарас Шевченко – художник», «Шевченко – душа українського народу»;
– Урок-дослідження «Жіночі долі в творчості Тараса Григоровича Шевченка»;
– Урок-презентація «Дитячі роки Тараса Шевченка»;
– Відео-подорож «Шевченкініана в скульптурі», «Тарас – майстер слова та пензля»;
– Вікторини «Мені тринадцятий минало …», «Тарас Шевченко - постать крізь століття»;
– Літературний квесту «Шлях до Шевченка»;
– Загальношкільна лінійка «Славетний Тарас Григорович Шевченко»;
– Виховні години «Т.Г. Шевченко – сучасність і минуле», «Шевченко не поет, а голос душі українського народу», «Тарас Шевченко – України син», «Звучи над нашим рідним краєм, безсмертне слово Кобзаря!»;
– Конкурс малюнків «Шевченкові зорі»;
– Конкурс читців поетичних творів поета.
Інформація відділу освіти
Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
