Що означає для будь-якого народу мова? Я гадаю, що це першооснова існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє незалежне становище, надати доказ того, що він вільний чи заслуговує на свободу. І вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в духовному. Нація без мови – не нація. Якби лише можна було уявити, скільки слів може вигадати молодь, щоб спілкування було ближче їм до душі. Проте, їх майже не хвилює, що вживані ними вислови можуть набувати аморального значення. А нашим обов’язковим завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу. Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови – це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар. Проблема культури мовлення в сучасний період розвитку нашої країни є актуальною і суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б кожному виробляти стійкі навички мовленнєвого самоконтролю. Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна катастрофа. Адже мова закладається в людині генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти. Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури. Одним словом, це запорука державності. Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше немає і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати? Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її! Бо такої більше немає на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною мовою культурно і грамотно! Україна, ставши незалежною державою, мусить турбуватися не лише про економіку, виробничу галузь, політичну сферу, а й, насамперед, про культуру мови своїх громадян. Оскільки мова – це показник мислення, інструмент вирішення економічних і виробничих питань. Саме від чистоти мови залежить, наскільки точно вашу думку зрозуміє опонент. Вироблення культури мови починається ще з дитинства. З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова!
На високій горі панує вічний холод. Там розкинулось білосніжне місто. Навколо воно оточене неприступними крижаними мурами. А у центрі велично підноситься до неба замок своїми куполами. Кришталем виблискують вони від рідкісного промінчика, який іноді зазирне у цю мерзлоту. Навкруги все біле: снігові стіни, снігове покривало на землі, сніжинки у повітрі. Замок дуже гарний. Проте ця краса холодна. Не гріє вона теплом та затишком, не щебече пташиним співом, не розцвітає прекрасним цвітом. Тут мешкає могутня Снігова королева. Хто потрапляє сюди, той все забуває. Серце його стає холодним. Зникають усі переживання та почуття. Тут жив зачарований Кай, поки добра Герда не розшукала його.
Повага до старших традиція в Україні Історія нашої країни нараховує вже багато століть і навіть тисячоліть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицій. Деякі є суто українськими, деякі - ні, як, наприклад, Новий рік. Але незважаючи на їх походження, ми приймаємо і любимо кожну з них. Ми радіємо Новому року, із охотою справляємо Великдень та Трійцю. Кожну з цих традицій ми святкуємо по-різному. Так, як заведено відзначати те чи інше свято. Тобто для кожного свята існує якийсь власний ритуал, якась послідовність дій. На Великдень наші бабусі печуть паски, а на день народження - торти. І скільки жили на світі українці, стільки вони підтримували ці традиції, а окрім цього створювали нові. Такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. І мені здається, що з'явилась вона якось сама по собі, просто протягом спілкування. Повага до старших не є якимось ритуалом, що повторюється тільки декілька разів на рік. Ми повинні підтримувати її кожного дня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. Та як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього докласти? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. Лише трішечки. Зовсім не важко поступитись місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який півнем сидить у переповненому автобусі, а поруч стоїть стомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А інколи буває і так, що вона просить його поступитись місцем, а хлопець відмовляє. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство! Окрім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати "будь ласка", а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж таки треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Бо неввічливо буде влазити, або ще гірше, канючити чи кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору. Хоча іноді так хочеться повибрикувати, я намагаюсь стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Якщо це вчителька або незнайома людина, треба називати її на Ви, бо називати на ти можна тільки найближчих людей, що старші за тебе: маму, тата, бабусю або дідуся. А тітку та інших родичів треба величати тільки на Ви. Усі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так має поводитись кожен.
Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови – це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар.
Проблема культури мовлення в сучасний період розвитку нашої країни є актуальною і суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б кожному виробляти стійкі навички мовленнєвого самоконтролю.
Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна катастрофа. Адже мова закладається в людині генетично, спадково. Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти.
Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури. Одним словом, це запорука державності.
Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше немає і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати? Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її! Бо такої більше немає на Землі.
Хай сучасна молодь засвоїть всі норми спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною мовою культурно і грамотно!
Україна, ставши незалежною державою, мусить турбуватися не лише про економіку, виробничу галузь, політичну сферу, а й, насамперед, про культуру мови своїх громадян. Оскільки мова – це показник мислення, інструмент вирішення економічних і виробничих питань. Саме від чистоти мови залежить, наскільки точно вашу думку зрозуміє опонент. Вироблення культури мови починається ще з дитинства. З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова!