Государственный Флаг Украины - флаг из двух равновелик горизонтальных полос синего и желтого цвета с соотношением ширины флага к его длине 2:3. Украинская национальная традиция символического отображения мира формировалась на протЯжении нескольких тысячелетий. Использование желтого и голубого цветов (с разными оттенками) на флаг Украины-Руси прослеживается от принятия христианства. Впоследствии эти два цвета приобретают значение государственных. В середине XVII в. , После присоединения Гетманщины к Российскому государству, приобретают распространение голубые (синие) полотнища с золотыми или желтыми изображениями крестов и других знаков. Со времен казачества желто-голубое сочетание цветов постепенно начинает доминировать на украинских хоругвей, флагов и клейнодах. После того, как прервалась традиция казацкой символики, длительное время в Украине, которая находилась в составе Российской империи, вопрос о национальных символах НЕ поднимался. Первую попытку создать желто-голубой флаг из двух горизонтальных полос приблизительно такой формы, как теперь, осуществившего Главная Русская Рада (орган, Который представлял национальное движение украинского населения Галичины), которая начала борьбу за возрождение украинской нации. В июне 1848 года на городской ратуше Львова впервые был поднятий желто-голубой флаг. Толчком к распространению желто-голубой символики стала Февральская революция 1917 г. в России. 22 марта 1918 года Центральный Совет принял Закон о государственно флаге республики, утвердив желто-голубой флаг символом Украинской Народной Республики. 13 ноября 1918 года сине-желтый флаг стал и государственным символом Западно-Украинской Народной Республики. Он был утвержден на Подкарпатской Руси, а в 1939 - в Карпатской Украине. В период 1917 - начала 1919 гг. сине-желтым флагом пользовались в Украине и большевики. Сине-желтое сочетание цветов окончательно оформилось как единонациональное в начале XX в. Символами Украины в новейшей их трактовке является безоблачное небо как символ мира - синий цвет, и Спелые пшеничные нивы как символ достатка - желтый цвет. 24 августа 1991 года Состоялось Провозглашение Акта о независимости Украины, и над зданием верховной рады поднялся сине-желтый флаг. В августе 2004 года Президент подписал Указ № 987/2004 об установление Дня державного флага Украины, Который празднуется ежегодно 23 августа. До этого День державного флага праздновался только в Киеве на муниципального уровне. (Интересную версию Относительно происхождения синих и желтых цветов выдвинул историк и языковед из Львова Б. Якимович. По его мнение, слово «хохол» монгольского происхождения и Состоит из двух частей: «хох »- синий, голубой, небесный,« улу »(юлу) - желтый.)
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
