-Офіціанте!
-Так,чоловіче.Хочете замовити смачненьку каву?
-Саме так.Ви вгадали..Хочу кави з молоком.
- Замовлення прийнято.Скоро буде готова Ваша кава.Гадаю через хвилин 5-8..
-Добре почекаю,але не запизнюйтесь!Я дуже поспішаю.
-Та ви що?Щоб наш умілий кухар запізнився?Ні,звісно,ні!
-Гаразд.До речі,кажете хороший?
-Саме так.
-Тоді якщо мені сподобается кава,то я замовлю ще трішки.Робіть старанно,я люблю дуже смачну каву..Мені сподабалась кава,яку я замовляв у Парижі в кав ярні..Там вона надзвичайно смачна!
-Я вас розумію.Звісно,в Парижі просто надзвичайно вмілі кухарі!Але наш не гірше..
-Гаразд,несіть моє замовлення вже,а то я дуже-дуже поспішаю...
-Вже несу...
З оповідання Джека Лондона "Жага до життя":
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів. Поки він розпалив вогонь і нагрів води, повітря сповнилось білою гущею. Почав падати мокрий лапатий сніг. Попервах він танув, ледве торкаючись землі, але дедалі снігопад густішав, і зрештою сніг укрив землю суцільним завоєм, погасив вогнище й замочив запас моху.
З оповідання Григора Тютюнника "Дивак":
1) Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу,струшений вітром з верховіття. Десь неподалік чути: цюк-цюк-цюк, — дятел порається.
2) З бовдурів дим угору тополиними стовпами. Повітряпахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими 30 хвильками,— там б’ють джерела; а праворуч, на мілині, де лід міцніший, гасає ватага школярів. Лід гнеться, цьворохкає од берега до берега, здуваючись попереду ватаги, мов ковдра на сіні. З проломин цівками цебенить вода і заливає плесо.