У житті кожної людини є місце мрії. Мрія – це така річ, яка змушує людину рухатися вперед, працювати над собою, ставати краще, робити звершення. І все це лише для того, щоб у кінцевому підсумку досягти своєї мрії. Чоловік, який має мрію, насправді виглядає навіть краще, ніж той, хто її не має. У людини, яка має мрію, горять очі, вона виглядає живою і активною. При погляді на неї стає чітко зрозуміло, що ця людина дійсно знає, навіщо живе, і яке у неї призначення на цій Землі. Іноді це дуже важливо.
Я не є винятком з цього правила, і я теж мрію. Іноді буває так, що я починаю замислюватися про свої мрії, малювати картини власного успіху в своєму розумі. Деколи трапляється так, що це займає надто багато часу, тому що я вже відчуваю, що замріявся і що пора нарешті займатися більш важливими справами на шляху досягнення та реалізації мрії. Варто відзначити, що нічого поганого в тому, що я мрію, насправді немає. Я переконаний, що коли людина мріє, уявляє собі образи свого майбутнього успіху, вона насправді наближає цей успіх до себе, робить його більш вірогідним і досяжним. Саме з цієї причини я настільки активно мрію.
Звичайно, я чудово розумію, що мрії не збудуться самі по собі, необхідно робити щось на шляху до того, щоб вони збулися. Але я знаю, що потрібно для цього робити. Перш за все, треба не тільки мріяти, але і багато працювати. Праця – це основа людського життя, завдяки праці людина істотно відрізняється від тварин, інших істот і тому подібного. Саме праця прикрашає людину, а не сам факт мрії. Праця є прямим шляхом до того, щоб мрія збулася і стала реальністю, а тому, якщо ви мрієте і тільки, знайте, що без праці мріям вашим ніколи не реалізуватися.
Дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в Інтернеті – нібито різна людина. Чому це так? Мабуть, тому, що в Інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. Інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. Я намагаюсь як в Інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
Я прагну жити не лише віртуальним життям. Я вважаю, що Всесвітня павутина має чимало переваг. Проте світом Інтернету не варто захоплюватись аж занадто. Адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. Не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. А головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
Біля маленького вогнища сиділи якісь маленькі істоти, вони про щось тихенько сперечалися. Я почув тоненький голос: "Всі ми, частини мови, буваємо самостійні та службові. Давайте визначимо, хто з нас найголовніший..."
З їхньої розмови я дізнався, що самостійні частини мови - це іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник та дієслово. А службові - частка, сполучник, прийменник. Та ось виступив хтось перший, гордий, поважний (здається, Іменник):
- Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати, якого роду, числа і відміни це слово...Так говорив Іменник, але тут його перебив інший, що сидів поруч:
- А я можу розповісти, яке це місто - велике, історичне, красиве, дивовижне... Бо я й називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події (наприклад, дерев'яний стіл, приморське село, зимовий день...)Авжеж, це був Прикметник. Розмову продовжив третій:
- Все це гарно, все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю! кількість, і число, і порядок при лічбі (п'ять, п'ятий...). Тому й звуть мене Числівником...
- Всі ви дуже розумні, дуже вразливі, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь - Займенник'. - вигукнув наступний. - Ось дивіться: стіл - він, красивий -такий, вісім - стільки, далеко - там...Але тут почули спокійний і впевнений голос:
- Все це так... Проте без мене всі ви нічого не змогли б зробити. Так би і сиділи тихенько, навіть не розмовляли б, бо тільки я означаю дію, дозволяю вам діяти. Тому і називаюся Дієсловом. І ще я можу вам сказати, коли відбувалася дія: в минулому, в теперішньому чи в майбутньому часі. Але я й рідня декому з вас: є в мене форми, що подібні до прикметника -Дієприкметник, до прислівника - Дієприслівник...
А Прислівник зауважив:
- А я хоч і утворююсь від інших частин мови (темний - здалеку, верх - зверху...), але вкрай необхідно відрізняти мене від інших, бо від цього залежить правопис!
Раптом підвелися трохи ображені Прийменник і Сполучник:
- Все це правда, але й без нас важко було б вам висловлювати думки, бо ми допомагаємо словам поєднуватися у словосполучення і речення. І наші друзі Частка і Вигук теж надають цим реченням різні важливі відтінки. Отже, хоч ми і службові, але теж дуже важливі.
Я стояв, слухав... і зрозумів:
"А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення. І важко було б уявити собі нашу мову, щоб у ній не було хоча б однієї з цих частин".