Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга - прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.
Одного сонячного ранку, коли ще учні не прийшли дошколи, вискочили з кноги два слова: іменник та прикметник. Але один учень це побачив! Видно самий перший у клас зайшов! Почув їхню розмову, от і прикметник каже:
- Привіт, Прикметнику!
- Привіт і тобі ,Іменнику!
- Що ж ти так рано вискочив із книги? Ще урок і не почався!
- Еее.. Забув я все , та вирішив у когось запитатися про себе!
- Я про тебе знаю! Ти Прикметник, самостійна частина мови. Відповідаєш на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Ось наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове. Ти ще поділяєшся на розряди якісні, відносні та присвійні.
А тепер, розкажи про мене, а то так старанно про тебе розповідав, що й про себе забувся!
- Ти іменник. самостійна частина мови. відповідаєш на питання що?хто? Ось наприклад: стіл, зима, весна , дощ...
-Дякую тобі, я тепер підготувався до уроку.
-Взаємно!
Ось таку розмову підслухав школяр, віднині вчиться на одні 12 ! Бо його навчили забудькуваті 2 самостійні частини мови: іменниу та прикметник!
