У 1896 році козаки бувши солдатами воювали за нашу Країну, як ми знаємо є така казка, Три Богатиря, так от козаки це щось схоже на їх. Одного дня їхали козаки на конях до монастиря, щоб поговорити з монахом, бо той по його словам бачив ворогів, він розповів що бачів їх під селом, вони про щось балакали, вони були озброєні шаблями, а ще в їх на поясах висіли невеликі лопати, лопати на поясі - поганий знак для козаків. Поїхали козаки в дорогу, їм повар молодший сержант Дмитро, поклав трохи їжі, тому що дорога не близька. На наступний день козаки стерегли село від ворогів, и наступила ця хвилина, вороги напали, але вони не знали сили богатирськой, тому козаки виграли цю битву, але не виграли ще війну! Фуух
Справжній друг завжди пізнається в біді. На уроці читання ми читали одну, дуже повчальну байку про товаришів. Ось вона:
Йшли якось двоє товаришів з одного села у інше. Та дорога прокладалася через густий та повний небезпеки ліс. Перший товариш каже:
- Хоч і звірі у лісі сильні і зможуть напасти, та нас же ж двоє, здолаємо усіх!
І вони пішли. Ось довго вони йшли та помітили ведмедя. Один з товаришів злякався і заліз високо-високо на дерево, бо знав що ведмідь високо не полізе. А інший товариш помітив тварину пізно і зрозумів що не встигне залізти на дерево як його друг. І він ліг на землю і не дихав бо знав що ведмеді не чіпають мертвих. Бурмило підійшов до нього та обнюхав, чує, не дихає значит мертвий і пішов собі лісом далі. Як другий товариш спустився і спитав :
- Ну що тобі сказав цей бурмило?
- Сказав щоб я не ходив до лісу з такими товаришами як ти - і він пішов сам по собі далі.