Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень); це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Літературна мова є вищою (зразковою), наддіалектною формою існування національної мови. О. Горький писав: "Поділ мови на літературну і народну означає лише те, що ми маємо, так би мовити, "сиру" мову і оброблену майстрами ." Літературною мовою створюються художні твори і наукові праці, це мова театру, школи, газет і журналів, радіо і телебачення, інакше кажучи, це мова загальнонародної культури і мова спілкування культурних людей. У той самий час нею розмовляють у родині, на роботі, у колі друзів, у громадських місцях. Літературна мова об'єднує представників нації незалежно від місця їх проживання чи соціального стану.
Однієї суботи я гуляла на вулиці неподалік від свого дому. Людей було небагато. Падав пухнастий білий сніг. Попереду йшов чоловік з величезнОЮ собакою на повідку. Несподівано собака загавкав і кинувся так швидко, що хазяїн не встиг його утримати і побіг за ним. На дереві, зовсім невисоко, сиділо маленьке сіре кошеня і жалібно нявчало. Цей собака ледве його не схопив, гавкав, сердився. Хазяїн відтяг його з великим зусиллям, і вони пішли далі.
Я підійшла ближче. Кошеня було маленьке, пухнасте, з великими зеленими очима. Воно тремтіло від холоду. Що робити? Як йому до Я взяла його на руки, пригорнула до себе, погладила по спинці. Кошенятко спочатку затихло, а потім так гарно замурчало! І я не змогла залишити його на дереві. Зараз у мене є чудовий друг — Димок.
