Навесні хата ожила, дихнула на повні груди своїми свіжо вибіленими стінами. Скоро Великдень. Останні дні посту добігають кінця, а це кличе усіх готуватися до наближення величного свята. Свята, що наповнить хату радісними голосами дітей та онуків, що мов ті птахи повертаються на весні до своїх гнізд, так і діти спішать до своїх батьків. Спішать до свого дитинства, до рідних стін, до своїх спогадів.
Той хто не покидав батьківського дому так гостро не відчуває любові до нього та до своєї родини, як той хто полишив його. Будучи на відстані т починаєш згадувати кожну картинку на стіні, вишиті рушники над образами, тебе манить запах свіжого хліба, який мама щойно витягнула з печі. А вишневий цвіт усні засипає тебе білою віхолою, сонячні промені освітлюють рідне подвір'я. Ти просинаєшся і розумієш, щоце був сон. Ти ідеш у своїх справах, а думка про рідний дім непокидає тебе і ти вже на настінному календарі ставиш відмітки про прожиті дні, як знак, що ти на один день наближаєшся жо своєї мрії. Мрії відчинити двері свого дому, обійняти найрідніших людей та глибоко вдихнути запах свого дитинства - своєї батьківської хати.
Чорнобиль воістину раз і назавжди розділив наше життя і життя цілого людства на «до» і «після». Неймовірна кількість політичних, фінансових, суто технологічних і, головне, духовних, гуманітарних проблем постала перед Україною. Тут і доля сотень й сотень тисяч переселенців Зони, й вплив найзнаменитішої Зони на свідомість людей, і спроможність чиновників різного рівня належним чином виконувати свої обов'язки. А тим часом, Чорнобиль — і це страшно — здебільшого згадується у «круглі» річниці (10, 15, 20 років), наче перед нами — не катастрофа планетарного масштабу.
2. На зимових канікулах у нашій школі ми провели чимало цікавих заходів.
3. Ми хотіли б листуватися з нашими ровесниками із зарубіжжя.