Біля прилавків з фруктами зупинився чоловік, з вигляду простий роботяга. — Чуєш, брате, купи у мене ось цю штуку за рубль. — і простягає стоїть за прилавком кавказцю якусь скляшку. — А що це? – Не знаю, на роботі поцупив. Я в сантехніком працюю, так там під сходами цих скелець цілий ящик. Їх в якихось дорогих приладах використовують Купи, а? — Купити не куплю, а поклажі поруч, може хтось візьме. Увечері підходь. Якщо продам, візьмеш гроші.Отсыпал роботяга на прилавок поруч з помідорами десяток скелець і пішов. Час йде, народ навколо тече, завихряясь біля прилавків. Раптом з натовпу мужик виринає. Спочатку до овочів прицінився. Потім побачив супутній товар, і очі його потихеньку округлилися до розмірів ювілейного рубля. І став він так ненав'язливо у продавця питати, де, мовляв, узяв, та скільки коштує. Досвідчений в торгівлі южанин відразу зрозумів, що рибка клюнула і тут же підсік: — Де взяв, там вже немає. Треба – купи. Штука — п'ять рублів.Покупець рвонув гроші з кишені, аж дрібниця на землю посипалася. Поклав куплене в кишеню, перевів дух і питає: — А у тебе ще є? Відразу велику партію візьму по п'ять рублів за штуку. — Треба знайдемо ще. У мене цілий ящик. Завтра після обіду приходь. – пообіцяв хитрий торговець, бачачи, що намічається вигідна угода.Увечері сантехнік прийшов за грошима. Разом з належної десяткою він отримав комерційну пропозицію: — Слухай, брат, тягни сюди весь свій ящик. Візьму по рублю. — Так не зможу, напевно. Там охорона, те, се. — Ну ти подумай, як слід. Гаразд, плачу по два рубля.На тому і порішили. На наступний день приволік разоритель рідного інституту горезвісний ящик на базар. За тисячу таємничих скелець було виплачено дві тисячі рублів асигнаціями. Хитрий сантехнік з купюрами в кишені відбув у напрямку найближчої пивниці, а продавець помідорів став чекати вчорашнього клієнта, підраховуючи бариші. « А чи не продешевив я? Може, варто накинути ще п'ятірку, – раптом це щось цінне» — і він задумливо перебирав таємничі скельця пальцями. А народ йшов мимо і дивувався: що це поруч з помідорами продаються двадцатикопеечные запобіжники на три ампера. Чи треба говорити, що очікуваний покупець так і не прийшов?
Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
