Приємно в сонячний вересневий день погуляти по парку. Осінь тихенько вступає у свої права, занурюючи нас в казку. Дерева, кущі, трава - все змінює своє зелене вбрання, переодягнувшись в строкаті вбрання. Жовті осики, тремтливе на вітрі, палаючі багрянцем лапаті клени. Ніжні берізки схиляють свої кучеряві голови, втрачаючи золоті листочки. На узліссі виділяється палаюче вогнище червоної горобини. У тиші чути, як з дуба падають жолуді, глухо стукнувшись про землю.Журавлі, дикі гуси та качки, відлітають у пошуках тепла, збиваються в зграї.Сумно гати за спливають вдалину косяками.Сонце ще дарує тепло, а в повітрі вже стоїть особливий, неповторний запах свіжості і новизни. У невеликому ставку плавають різнокольорові кораблики - опале листочки.Короткі дні у вересні. Сонце, схилившись до горизонту, затухає, парк затих, крізь виту чавунну решітку блищить спорожніле шосе. Я збираю на пам'ять кілька яскраво забарвлених листя клена, осики і дуба. Пора додому.
Існує таке гарне прислів'я: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Отже, у житті людини, все починається зі вчинка. Я вирішив зробити такий експеримент і упродовж одного дня робити тільки гарні вчинки. Вранці я зробив зарядку, після сніданку помив посуд. У мами очі засвітились радістю. На серці у мене було також радісно, коли я йшов до школи. Допоміг перейти дорогу якійсь бабусі з ціпком. Треба сказати, що вона була приємно здивована. На уроках я намагався не відволікатися. Здається, це помітила вчителька математики. Сподіваюсь, що це вплине на мою оцінку. Удень я пропилососив квартиру. На жаль, жодного героїчного вчинку мені не вдалося здійснити. Ні вдача, ні тим більше доля мої не змінились. Та й взагалі нічого особливого я не зробив. Але я дійшов цікавого висновку. Робити гарні вчинки зовсім не складно. Складно звикнути до цього. Над цим доведеться попрацювати.
