Як будь-яка якість характеру, справедливість потребує людської наснаги. Для цього потрібна чесність, завзятість, небайдужість, а головне милосердна душа. Постає хвилююче питання: чи це легко вдається? Відповідь досить неоднозначна, як на перший погляд. Проблема навіть не у складності цієї чесноти, проблема полягає в невпевненності людини щодо своїх вчинків. Проте, знаю напевно, що якщо особистість дійсно прагне до самовдосконалення, душевної гармнонії, значимості власного "Я" , врешті-решт справедливості - вона не зупиниться ні перед чим.
ответ:(дужее скорочено)
Брати вирушають у дорогу. Випробування. Зустріч з ученим. Пропозиція Анатолія Борисовича
Дощ не вщухав, важкі краплі лопотіли по брезенту. Порив вітру підхоплював стрічну хвилю, вона перекочувалася через тент на мотор. Над ним здіймалася пара.
— Олежику,— просив Ігор брата,— може, ближче до берега підійдемо? Двигуна заллє.
— Не бійся. Наш катамаран хоч і поволі пливе, зате надійний...
Щойно Олег похвалив витвір таткових і своїх рук, як човен зненацька крутонуло, і кермо вислизнуло в хлопця з рук. Коли ж Олег учепився в нього, човен знову кинуло вбік. Мотор замовк.
Ігор злякано метнувся до гака, що притримував брезент.
— Ти куди? — потяг його назад Олег.— Змиє! Держи кермо прямо за течією, а я подивлюся, що там таке.
Він обережно пробрався на корму, оглянув мотор.
— Порвало електричний дріт, що до свічки йде,— встановив пошкодження.— Роботи на хвилину, та тільки не під цю бурю. Доведеться-таки до берега йти!
За півгодини брати вже витягли човен з води.
— Бачиш, усе гаразд,— поплескав Олег Ігорька по плечу, коли вони закріпили катамаран капроновими розтяжками.— Ми з татком таки добре розрахували — ні вітри, ні хвилі не страшні нашому човну! А ти, братику, злякався трохи?
— Було,— знітився Ігор,— катамаран-бо крутонуло, мов дзигу!..
— На деревину якусь, напевно, наскочили. Наше щастя, що рульове управління не зіпсувалося, а то й досі крутилися б посеред річки. Боятися ж нема чого: катамаран, коли навіть і перевернеться,— не потоне. Замерз? — притулив до себе молодшого братика.— Зараз зігріємося!
Швиденько розіпнув намет під невисокими вербами, надув гумові матраци, розіслав на них спальні мішки.
— Залазь, а я вогнище розпалю, чайку зігрію.
Коли він приніс до намету гарячий чайник, Ігорьок уже спав. Хлопцеві не хотілося будити малого, він налив чаю у термос: "Захоче, серед ночі нап'ється".
Прилаштував ліхтарик, застебнув дверці намету і вклався спати.
...Ранок видався сонячний. Олег прокинувся перший і ніяк не міг второпати, де він. А коли згадав, засміявся сам до себе:
"Оце чудасія. Аби мама й татко знали таке, нізащо б не дозволили пливти до дідуся човном!"
Ігор солодко спав. Олег полоскотав йому під носом соломинкою. Той голосно чхнув і прокинувся.
— Горло не болить? Тоді вставай! — наказав старший брат.
— Іще б трішки полежати! — став проситися Ігор, та Олег уже витягував його зі спального мішка.
— На зарядку ставай по порядку. Раз-два... Вище голову! Поснідавши, хлопці подалися до річки. Хвилі лагідно плескалися об їхні босі ноги.
— Ач, добрі які, а вчора мало нас не втопили,— буркнув Олег.— Нумо, Ігорьку, здіймаймо тент і берімося до ремонту. Ой біда,
каністру запасну з бензином загубили. А що ж у баці лишилося?
— Еге, так ми далеко не запливемо. Піди, братику, берегом, униз за течією, може, десь каністру прибило.
Объяснение:
