Повага до старших традиція в Україні Історія нашої країни нараховує вже багато століть і навіть тисячоліть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицій. Деякі є суто українськими, деякі - ні, як, наприклад, Новий рік. Але незважаючи на їх походження, ми приймаємо і любимо кожну з них. Ми радіємо Новому року, із охотою справляємо Великдень та Трійцю. Кожну з цих традицій ми святкуємо по-різному. Так, як заведено відзначати те чи інше свято. Тобто для кожного свята існує якийсь власний ритуал, якась послідовність дій. На Великдень наші бабусі печуть паски, а на день народження - торти. І скільки жили на світі українці, стільки вони підтримували ці традиції, а окрім цього створювали нові. Такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. І мені здається, що з'явилась вона якось сама по собі, просто протягом спілкування. Повага до старших не є якимось ритуалом, що повторюється тільки декілька разів на рік. Ми повинні підтримувати її кожного дня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. Та як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього докласти? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. Лише трішечки. Зовсім не важко поступитись місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який півнем сидить у переповненому автобусі, а поруч стоїть стомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А інколи буває і так, що вона просить його поступитись місцем, а хлопець відмовляє. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство! Окрім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати "будь ласка", а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж таки треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Бо неввічливо буде влазити, або ще гірше, канючити чи кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору. Хоча іноді так хочеться повибрикувати, я намагаюсь стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Якщо це вчителька або незнайома людина, треба називати її на Ви, бо називати на ти можна тільки найближчих людей, що старші за тебе: маму, тата, бабусю або дідуся. А тітку та інших родичів треба величати тільки на Ви. Усі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так має поводитись кожен.
1.високо піднестися духом - отримати якийсь позитивний заряд, почати вірити у щось; 2. іти напролом - незважати ні на будь-які перешкоди; 3. буде наше зверху - наше переможе; 4. триматись осторонь - бути байдужим, не заглиблюватись у справи; 5. піти наперекір - зробити щось, незважаючи на чиїсь застереження; 6. міцно стояти на ногах - мати надійну опору, основу; 7. бачити наскрізь - знати достеменно щось; 8. багато честі - зневажливо до когось відноситись 9. низько сісти (впасти) - отримати поразку болючу.
Мій батько завжди каже: «Якщо дав слово, то додержуй його!» Він працює у великій компанії з виробництва медичного обладнання, яка не тільки підтримує зв’язки з різними містами нашої області, але й співпрацює з іноземними країнами. У них неможливо не вико- нати своєї обіцянки, не дотримати даного слова. Якщо пообіцяв прибути на зустріч о десятій годині, то не повинен запізнитися. Я намагаюся бути схожим на батька, переймати його гарні риси: хоробрість, кмітливість, життєрадісність, пунктуальність. Я зрозумів, що додержувати свого слова дуже важливо. Це свідчить про те, що на вас можна покластися, вам можна довіряти. Так, у мене є друг Андрій, він часто ділиться зі мною своїми таємницями, а я розповідаю йому про мої секрети. Ми впевнені, що крім нас про це більше ніхто не дізнається. Я вважаю, що саме на цьому будується справжня дружба. Щоб додержувати слова, треба вміти правильно розраховувати свій час і сили, планувати своє життя, вибирати з багатьох справ головні й необхідні. Не можна, наприклад, записатися на дванадцять годин відвідувати студію малювання, якщо повертаєшся зі школи додому після другої години. Тож подібна практика робить нас серйознішими й відповідальнішими. Найважче додержувати слова, яке дав сам собі. Для цього треба мати велику силу волі, бо весь час виникає спокуса відмовитися від обіцянки — усе одно ж ніхто про це не знає. На цьому етапі важливо перебороти себе. Так, я дуже не люблю англійську мову, однак розумію, що в житті вона мені знадобиться. Тому дав собі слово підтягнутися й займатися нею щовечора самостійно. Ох, і важко ж це було! Усі приятелі вже ганяють м’яча на вулиці, а я сиджу вдома за підручником. Але результат перевершив усі сподівання — у мене в щоденнику з’явилися високі оцінки! Людина, яка додержує слова, стає впевненою, цілеспрямованою, починає поважати себе, її в усьому чекає успіх.
II варіант Людина повинна відповідати за свої слова. Цього нас вчили з дитинства. Але, кажучи це, наші батьки та вчителі, що говорили нам про це, далеко не завжди самі це робили. Згадаймо, скільки разів батьки обіцяли купити ту чи іншу іграшку, розраховуючи на те, що дитина відчепиться, а потім і зовсім забуде. І яке ж відчуваєш розчарування, коли розумієш, що ніякої нової іграшки у тебе не буде! Так, ще з дитинства починаєш розуміти, що люди навколо тебе бувають нещирі, що не можна довіряти словам іншої людини. А якщо інші говорять неправду, то можна це робити і самому. І з такої, на перший погляд, дрібниці насправді виростає велика проблема. «Слово не горобець, вилетить не впіймаєш», — кажуть в народі. І перш ніж пообіцяти що-небудь, людина повинна сто разів подумати, чи зможе вона це зробити. У давні часи люди вірили у силу слова, у відповідність його дійсності. Тому вони не мали підписува
ти якісь договори, закріплювати угоди печатками. Однією з найкращих якостей вважалося здатність дотримувати слова. А зараз нещирість, хитрість сприймаються як цілком зрозумілі й прийнятні речі. Люди одружуються, обіцяють бути вірними друг другу перед свідками, та потім зраджують і залишають один одного. Компаньйони підписують угоду, та зовсім не збираються дотримуватися її умов, бо кожний думає лише про свою вигоду. Дуже прикро дивитися на цю нещирість, та починається все з недотриманих обіцянок. Велика брехня народжується з малої. Тому намагайтеся дотримувати свого слова, не обдурюйте інших, і, можливо, світ стане чеснішим!
Історія нашої країни нараховує вже багато століть і навіть тисячоліть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицій. Деякі є суто українськими, деякі - ні, як, наприклад, Новий рік. Але незважаючи на їх походження, ми приймаємо і любимо кожну з них. Ми радіємо Новому року, із охотою справляємо Великдень та Трійцю. Кожну з цих традицій ми святкуємо по-різному. Так, як заведено відзначати те чи інше свято. Тобто для кожного свята існує якийсь власний ритуал, якась послідовність дій. На Великдень наші бабусі печуть паски, а на день народження - торти.
І скільки жили на світі українці, стільки вони підтримували ці традиції, а окрім цього створювали нові. Такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. І мені здається, що з'явилась вона якось сама по собі, просто протягом спілкування.
Повага до старших не є якимось ритуалом, що повторюється тільки декілька разів на рік. Ми повинні підтримувати її кожного дня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. Та як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього докласти? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. Лише трішечки. Зовсім не важко поступитись місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який півнем сидить у переповненому автобусі, а поруч стоїть стомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А інколи буває і так, що вона просить його поступитись місцем, а хлопець відмовляє. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство!
Окрім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати "будь ласка", а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж таки треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Бо неввічливо буде влазити, або ще гірше, канючити чи кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору. Хоча іноді так хочеться повибрикувати, я намагаюсь стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Якщо це вчителька або незнайома людина, треба називати її на Ви, бо називати на ти можна тільки найближчих людей, що старші за тебе: маму, тата, бабусю або дідуся. А тітку та інших родичів треба величати тільки на Ви.
Усі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так має поводитись кожен.