Стоїть на галявині зажурений клен. Він — немов хлопець, який загубив свою дівчину. Його міцні ніжні руки то опускаються до землі, то знову піднімаються до блакитних просторів. Здається, що горе кленове дуже велике. Якщо придивитися ближче, то можна побачити великі краплини сліз, що спадають додолу. Пташки втішають свого вірного друга веселими піснями. Але ніщо не може розвіяти смутку, що застиг на обличчі молодого витязя. Прислухайтесь! Ніби жалісні звуки линуть. Це шумить-шепоче листя. Мов майстерні витинанки, крутяться кленові листки на тоненьких гілочках, лопотять на вітрі. Смуток хилить деревце, проте зламати не може. Міцний високий стовбур міцно входить корінням у землю. А сумував клен за молодою берізкою, яку нещодавно зрубали. Не сумуй, клене, бо біля молодого пеньочка проростуть білокорі гілочки і знову торкатимуться твоїх гілочок.
Н.в.шістесят кулькових авторучок,вісімдесят їстівних грибів,вісімдесят гравців збірної Р.в. шістдесяти кулькових авторучок,вісімдесяти їстівних грибів,вісімдесяти гравців збірної Д.в. шістдесятьом кульковим ручкам,вісімдесятьом їстівним грибам,вісімдесятьом гравцям збірної З.в. шістдесяти кулькових авторучок,вісімдесяти їстівних грибів,вісімдесяти гравців збірної (вибач але тут я не впевнена) О.в. шістдесятьма кульковими авторучками,вісімдесятьма їстівними грибами,вісімдесятьма гравцями збірної М.в.на шістдесятьох кулькових авторучках,на вісімдесятьох їстівних грибах,на вісімдесятьох гравців збіроної
Я дуже люблю зиму и завжди чекаю на неї з нетерпінням.Це надзвичайно гарна пора року.Взимку завжди трапляються чудеса.Хуртелиця блукає вулицями мого міста.Мені здається,що це проїжджає справжня Снігова королева.За вікнами кольорові лїхтарики на ялинках посміхаються до мене.Морозець набирає сили і мені хочеться швидше втекти додому.А він не хоче мене відпускати-хапає за щічки.Під ногами порипує сніжок,ніби розмовлячи зі мною.І мені на душі стає тепло і весело.Зима-чарівниця вступила у свої права і покликала мене у гості.
Пташки втішають свого вірного друга веселими піснями. Але ніщо не може розвіяти смутку, що застиг на обличчі молодого витязя.
Прислухайтесь! Ніби жалісні звуки линуть. Це шумить-шепоче листя. Мов майстерні витинанки, крутяться кленові листки на тоненьких гілочках, лопотять на вітрі. Смуток хилить деревце, проте зламати не може. Міцний високий стовбур міцно входить корінням у землю.
А сумував клен за молодою берізкою, яку нещодавно зрубали.
Не сумуй, клене, бо біля молодого пеньочка проростуть білокорі гілочки і знову торкатимуться твоїх гілочок.