Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.
Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.
Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.
І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.
Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них
Серед «Пам’яток української мови»: актові документи і грамоти, художня література, публіцистична література, полемічна література, наукова література та ін. Кожне видання, як правило, супроводжується вступним археографічними і лінгвістичними дослідженнями. Подаються словнички давніх і малозрозумілих лексем, списки скорочень, література, покажчики власних і географічних назв, ілюстрації. Рукописні тексти публікуються у транслітерації, друковані — факсимільне[4].
У 2015 році вийшло перше у вітчизняній медієвістиці найповніше зібрання пам’яток української мови найдавнішого періоду (Х–ХІІІ ст.) — "Хрестоматія з історії української мови Х–ХІІІ ст.", яке підготував В. В. Німчук в НАН України[5].