Любов до природи, бережливе ставлення до неї тісно пов’язуються з поняттям «батьківщина». Шанувати природу неможливо без глибоких знань про навколишній світ. Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, жеботлива кринички при перехресті доріг, боброва гатка в тихоплинній заплаві, терпкий запах лісової конвалії — усе це спогади нашого дитинства, наш духовний світ, з якими ми вирушали чи маємо вирушати в життя. Знати, а тим паче берегти ці святині — наш обов’язок. Людина, котра не засвоїла таких духовних цінностей, не перейнялася любов’ю до природи, рано чи пізно стане брутальпим споживачем.
Парасолька летіла, і дощ рясний, лив як із відра. летіла вона у небо, до мрій, до пташок. знизу на неї дивилися дітлахи і раділи. парасолька була схожа на гриб, барвиста, затишна. та вітер не дав їй довго натішитися політом. він закинув бідолашну у ліс, де та зупинилася між гілками дерев. тут, вона зрозуміла, що вже ніколи не побачить небо, і марно сподіватися на вихід. вона тепер була вже нікому не потрібна. та ось почалася злива. і по лісу бігли промоклі Білочка і ЗАйчик. побачивши парасольку звірята причаїлися, сховалися від дощу. і тут парасолька зраділа. вона все ж таки комусь потрібна. у лісі падав дощ. під парасолькою ховалися звірята. тихо квакала жабка, яка насолоджувалася цим літнім дощем
