Після теплого літечка настала довгоочікувана осінь. Прийшла вона несподівано, тихенько, ніби якась таємнича гостя. Тому, мабуть, її ніхто й не помітив від¬разу. Проте нікого осінь не забула, всім дарунки казкові принесла.
В садку червоніють яблука, красуються грушки, достигають сливи. Це дари щедрої господині-осені.
Оксамитовий запах осені відчувається скрізь. Проте найбільше його чути в по¬вітрі. І тоді здається, ніби то сама осінь пливе по вулицях, лоскочучи перехожих легенькими павутинками бабиного літа. А птахи тим часом починають збиратися у далеку подорож. Вони незабаром полетять у теплі краї на зимівлю і повернуться тільки навесні. На дахах будинків, правда, ще можна побачити десятки ластівок. Весело щебечучи, вони немов прощаються зі своїм рідним краєм...
Недарма кажуть, що осінь — золотокоса красуня. Після її приходу увесь ліс став немов золотавий. Стрункі берізки вдягли гаптовані золотом сукні. Тепер їхні розкішні шати виграють і сяють на сонці. А ось гордо стоять могутні велетні. То дуби. Лиш де-не-де багряніють красені-клени. Пишається своїм вбранням і кали¬на... А ще в лісі можна знайти безліч грибів та ягід.
До речі, в скарбниці усної народної творчості збереглося багато віршів, пісень, казок та оповідань, пов'язаних з цією прекрасною порою року.
Почався дощ,це мабуть вже третій за цей день.Пожовтіло листя,на вулиці-лужі.Хочеться чогось теплого,затишного.Сумна погда,не хочеться нічого робити.Зараз би в ліжко,під теплу ковдру,почитати книгу.Переварити усі новини за день,відпочити.Двірники прибарють листя.Прийшла осінь...
О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев... Олександр Олесь Багато сучасних учених стверджують, що українська мова - одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об'єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою? У мовознавчій науці це визначається гармонійним поєднанням приголосних і голосних звуків у межах складів кожного слова, чергуванням і процесами спрощення, повноголоссям тощо. Враховуючи ці особливості (їх ще називають засобами милозвучності), учені справді мають підстави стверджувати, що українська мова поряд із італійською є однією з найкрасивіших мов світу. Однак чи погодяться з таким твердженням англійці, для яких взірцевою є мова Дж.Г. Байрона, або німці, які впевнені в тому, що лише мова И.В. Гете заслуговує на звання найкрасивішої? А може, фіни, мова яких послуговується дуже малою кількістю голосних звуків, що суперечить законам милозвучності, визнають свою мову негарною? Кожна національна мова - унікальна, самобутня, для кожного народу вона найкраща і наймиліша, а тому слід по-іншому розуміти мовну красу. На мою думку, справжня краса мови полягає у вмінні нею користуватися, у дбайливому ставленні до неї, у прагненні кожного говорити правильно. Мова стає по-справжньому гарною і приємною лише тоді, коли той, хто говорить, сам отримує насолоду від неї: В словах ні іржі, ні олжі Не любить мова жива, Бо мова - це пісня душі, Покладена на слова. Рідна мова - завжди красива, бо є найбільшою духовною коштовністю народу, скарбницею його мудрості, яка передається від покоління до покоління із настановою берегти й плекати її. О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини! Море брильянтів, це мова моя, Це - мова моєї Вкраїни! (В. Сосюра) Українська мова має дуже багато засобів для вираження найрізноманітніших почуттів, а найбільше - почуттів ніжності й любові. Саме тому поети завжди так захоплено відгукуються про неї, як, наприклад, співець мовної краси В. Сосюра. Ніжна українська мова пробуджує в нас найкращі почуття, вона освячена любов'ю до найдорожчих людей, вона завжди з нами, поки ми є на цьому світі, поки кохаємо й творимо добро, поки гніваємося й прощаємо, поки живе в нас потяг до творчості. У мові - усе життя нашого народу, все минуле й сучасне, увесь навколишній світ: Все в тобі з'єдналося, злилося – Як і поміститися в одній! – Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. Однією з найважливіших запорук краси мови є її чистота. На жаль, не завжди ми дбаємо про правильне слововживання, вимову, побудову правильних висловлювань, які свідчать про чітке й логічне мислення, про те, щоб слова були зрозумілими для співрозмовника, якнайточніше розкривали наші думки та почуття: На все впливає мови чистота: Зір глибшає, і кращають уста, Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита. Як відомо, найбільше про чистоту та правильність мови дбають письменники - справжні «майстри слова», які, власне, і є творцями мовної краси. Однак по-справжньому красивою мова буде лише тоді, коли це намагатиметься робити кожний із нас, адже чистота мови означає чистоту думки й почуттів її носія, а отже, і народу в цілому. З перших хвилин життя людина потрапляє у світ неповторної рідної мови, яка супроводжує її протягом усього життя. Кожне слово, кожен звук рідної мови - найкрасивіші, тож нехай ця краса ніколи не в'яне і викликає у нас почуття гордості щоразу, коли звучить наша українська мова - одна з наймилозвучніших мов світу.
Мова теж створена людиною для потреб спілкування і для утворення в пам’яті людства банку даних колективного досвіду у пізнанні світу. Та зрештою й сама людина є продуктом своєї діяльності, адже як справедливо зазначав Ф.Енгельс, “спочатку праця; а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок. Оскільки в основі культури лежить спільне прагнення людства до перетворення навколишнього середовища в сферу життєдіяльності, у засіб розвитку людського суспільства, то слід визнати, що немає і не може бути природної мови, первинною функцією якої не було б обслуговування процесу творення культури. Отже, мова – один з видів культури, покликаний разом із працею творити всі інші види культури. Більше того, мова є не тільки засобом творення культури, але й, що треба підкреслити, одним із її складових компонентів. На думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, “національна мова входить у поняття національної, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу”.
В садку червоніють яблука, красуються грушки, достигають сливи. Це дари щедрої господині-осені.
Оксамитовий запах осені відчувається скрізь. Проте найбільше його чути в по¬вітрі. І тоді здається, ніби то сама осінь пливе по вулицях, лоскочучи перехожих легенькими павутинками бабиного літа. А птахи тим часом починають збиратися у далеку подорож. Вони незабаром полетять у теплі краї на зимівлю і повернуться тільки навесні. На дахах будинків, правда, ще можна побачити десятки ластівок. Весело щебечучи, вони немов прощаються зі своїм рідним краєм...
Недарма кажуть, що осінь — золотокоса красуня. Після її приходу увесь ліс став немов золотавий. Стрункі берізки вдягли гаптовані золотом сукні. Тепер їхні розкішні шати виграють і сяють на сонці. А ось гордо стоять могутні велетні. То дуби. Лиш де-не-де багряніють красені-клени. Пишається своїм вбранням і кали¬на... А ще в лісі можна знайти безліч грибів та ягід.
До речі, в скарбниці усної народної творчості збереглося багато віршів, пісень, казок та оповідань, пов'язаних з цією прекрасною порою року.