1. Прийде час, коли наука випередить фантизію ([...], (коли...); означальне). 2. Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив ([...], (щоб...); обставинне мети). 3. Будь-яка праця стає творчістю, якщо ти вкладаеш у неї душу ([...], (якщо...); обставинне умови). 4. Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні ([...], (коли...); обставинне умови). 5. Людина, яка не вміє мовчати, не вміє й говорити ([..., (яка...), ...]; означальне). 6. Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів ([...], (коли...); обставинне часу). 7. Слово, яке йде від серця, завжди проникає в серце (([..., (яке...), ...]; означальне).
Випередить: ви - префікс, перед - корінь, и - суфікс, ть - закінчення.
Вкладаєш: в - префікс, клад - корінь, а - суфікс, єш - закінчення.
ЗИМА, ЯКА МЕНІ ДО ВПОДОБИ
Мені подобається зима в усіх її проявах. З тендітними срібними сніжинками, що кружляють у легкому танку, неначе велетень дмухнув на велику кульбабку. І люта, похмура, коли поколюють кінчики пальців.
Подобається, коли сніг сріблиться на гілках дерев та утворює шапки на крислатих лапах ялинок і сосен. А засніжені кущики схожі на велетенські печерички.
Мені до вподоби не та зима, яку неможливо відрізнити від осені, а морозна, зі сніговими заметами і великими кучугурами пухнастого снігу, в який можна зануритись, щоб зробити "ангела".
Подобається, коли снігу стільки, щоб можна було ліпити сніговичків, або робити укріплення і тримати оборону від обстрілу сніговими кулями.
Люблю зиму – білосніжну красуню, чарівну володарку хрумких сталактитів-бурульок та бездоганних сніжинок-метеликів.
Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.
Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.
Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.
За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.