Мой дом родной Мой дом родной. Это слово многое для меня значит. Это прежде всего мой посёлок, где я родилась и выросла, где меня знают и любят, и я всех люблю. Я люблю свой дом,свою семью, свою школу.она тоже для мення стала родным домом, когда я выхожу из дома, я встречаю своих подруг и иду с ними в школу.По дороге мы рассказываем новости, делимся впечатлениями. И вот мы заходим в школу. Все здесь знакомо:учителя и ребята.После занятий мы все вместе идём домой. Недалеко от нашего дома протекает красавица Койва. А за ней стеной стоит хвойный лес. Берега Койвы очень живописны:с одной стороны скалы обрываются в реку, а с другой находятся загороды, где мы летом заготавливаем сено для нашей кормилицы - коровы Ночки. Справа открывается вид на гору. Её называют Синей за оттенок цвета лишайников, растущих там. А если забраться на неё, то какой вид прекрасный открывается вашему взору:весь посёлок как на ладони. Зимой здесь раздолье! Со всей округи сюда собираются ребята покататься на лыжах и санках. А летом допоздна играем около дома. А чуть начнёт смеркаться, заводит в густой траве свою песню дергач. И стоим мы очарованные красотой июньской ночи, и думаем: "До чего же хорош мой родной край, мой родной посёлок!"
Природа -це одна з найчарівніших і найпрекрасніший творінь Всевишнього. З давніх-давен люди шанують та оберігають її. Якби природа не була така прекрасна, вона була б нічого не варта, а в такому разі і життя було не варте Того, щоб його прожити. Адже кожна людина вже від народження пов'язана з природою. Природа береже нас дає нам все, що потрібно для життя, тому її потрібно берегти. Наприклад подивіться на маленьке беззахисне дерево, яке не зможе захистити себе. Але якщо ми його збережемо то воно дасть нам кисню для життя. Тому що одне дерево здатне за рік переробити 113 кілограмів кисню. Отже два дерева можуть переробити кисню для чотирьох осіб. Якщо б не існувало природи не існувало б життя, тому ми маємо з шаною і повагою ставитися жо природи.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
